Освіта, бля

"Студенти-заочники – це телепні, двієчники і дармоїди. На стаціонарі їм занадто важко вчитися чи й узагалі вони не в змозі туди вступити". Так думають мало не всі викладачі. Чомусь нікому не спадає на думку, що хтось з них може дійсно працювати і не мати можливості приділити навчанню (нудним лекціям, викладачам, які без листочка жодного визначення не скажуть) стільки часу, як того вимагає стаціонар (винятки, звісно, бувають, і в тих "винятків" переважно повні аудиторії.

На заочці диктують лекції, як диктант у школі, навіть кажуть, коли коми ставити. Заочників валять на іспитах, - бо як же не зібрати врожай у сезон жнив?! На них б'ються об заклад і роблять ставки...

На факультеті міжнародної економіки є два особливих викладачі – страшний сон усіх студентів. Назвімо їх "Х" та "У". Коли "Х" і "У" викладають в один семестр – це взагалі… торба. У першого іспит не склало із 180 студентів - сотня, у другого – 112! Питання: це студенти тупі чи викладачі… принципові?

Двоє дівчат перемовляються біля графіка перездач:

– О, "У" виграв.

– Минулого року "Х" переміг. Рахунок був 90:88. Цікаво, на що вони закладаються? На коньяк?

– Дивно, що зі стаціонарників шкуру так не спускають.

– Там палівно сильно. А заочники кому треба?

А ще заочна форма навчання це: приблизно 1800000 грн. за рік лише з одного курсу одного факультету; деканат, у якому ніхто ніколи нічого не знає; зміна розкладу іспитів (з неділі на суботу перенести у п'ятницю по обіді і нікому нічого не сказати); загублені заліковки.

Ну і як тут без нецензурної лексики? Та розумні люди кажуть, що слово "бля" можна замінити на "врешті-решт". І емоційно, і синтаксично. Тож, освіта, врешті-решт! От тільки кому вона така потрібна?