- Відчепися від мамчиної спідниці. Пора дорослішати, - фраза, яку вперто не хоче чути маленька дівчинка Україна. Закриває рученятами вуха і заперечно хитає головою.

Вона ліпше помудрує куди їй вигідніше рухатися: до Росії чи Європи.

Дівчисько вважає, що їй все можна, адже вважає себе жертвою обставин (татаро-монголи, москалі, америкоси, фашисти...), тому чекає на свого Рятівника. Як та дівка, котрій навіяли думку про власну неповторність та сліпучу красу, чекає Принца, котрий прийде і врятує її.

А поки сидить, піджавши ніжки, й любується, як мать-Расєя манить калачем до себе. А з іншого боку підступає мать-ЄвроСоюз і хитро підморгує, мовляв, що там расєйські калачі, от у мене ще ліпші ласощі є... Без матінки-заступниці Україні ніяк. Як же вона сама? В наші-то важкі часи без підтримки ніяк...Нєєє!

***************************************

Україна - це ми:

жадні на калач з маслом озлоблені пенсіонери,

затуркані безкінченними турботами жінки

жіночні чоловіки

молодь, що живе з батьками

діти, котрі на все це дивляться та програмуються на повтор такого самого сценарію.

(Знаю, є інші люди. Але їх критично менше)

Вбачаю корінь зла у молоді, що живе з батьками. Особливо, якщо це молоде подружжя. Подружжя - тобто, йшли собі хлопчик і дівчинка і подружилися. А оскільки "дружити" їм ніде, то прийшли і дружно сіли на шию батькам. І обидва покоління це вважають нормальним: "Часи тяжкі. Нема нашим дітям допомоги від держави. Роботи нема. Зарплата - півтори тисячі. Як на такі гроші вони виживуть самі?"

От і все. "Подружжя" продовжує бути дітьми, при цьому вже заводять своїх дітей. Все це падає на шию старшим поколінням, через-що жінки стають затурканими, а бабці жадними на калача - пенсію ж онукам любим віддають. Бо тяжко їм.

Тати та дідусі не при ділах. У них свої турботи. (Не завжди, але в більшості)

А молодь не хоче дорослішати, не хоче відповідальності. Їх влаштовує все, як є. Без продуктів та чобіт на зиму не залишаться, батьки змилуються і викроюють копійки.

Йти жити окремо? Як це, коли зарплата ж мала?! Не потягнуть, бідолашні... А ще ж молоді, погуляти хочеться, "потусити". А влітку на море поїхати - обов'язково. "А дітей залишимо на батьків". І ті не проти: хай відпочинуть діти. Вони ж втомилися. І хто тут має країну з бідності підіймати? Ті, хто може, їм ніколи. У них нема своєї квартири і в них мала зарплата. Бо їм держава не дала.

А "перерізати пуповину" не хочуть ні діти, ні їхні батьки. Вони ж народили дітей, що було кому "стакан води на старості піднести", щоб була опора на старість. І успішно насаджують діточок на стійке почуття вини та залежності від батьків. І виростають не особистості, а невпевнені у власних силах інфанти. Такі мають дбати про краще суспільство? Це для них непідйомний вантаж

То куди: у Європу чи Росію?