Етногенез русськіх. Частина 4. Словени.
Продовжуємо досліджувати слов'янську складову в етногенезі русськіх. На черзі…
СЛОВЕНИ ("кабінетна" назва – ільменські словени).Племінний союз, представники якого жили в басейні о. Ільмень та верхньої течії р. Мологи. Археологічно пов'язуються з т.зв. "культурою сопок", що сформувалась у VІІ-VІІІ ст. в результаті міграційних потоків слов'янського населення із південної Балтики. Про повну асиміляцію словенами місцевого балто-фінського населення (пл. союзи весь, водь, іжора) говорити не доводиться, більш ймовірною тут видається версія про взаємопроникнення двох культур. Справа в тому, що у обряді поховання "культури сопок" простежуються, окрім слов'янських, ще і суто балтські риси: традиція попереднього випалювання вогнем майданчику, призначеного для будівництва поховального кургану, застосування каменю в поховальних обрядах тощо. Всі вищенаведені факти, в свою чергу, свідчать про етнічну неоднорідність новоутвореного етносу взагалі і відносно незначну кількість слов'ян стосовно місцевого населення на даних землях зокрема.
Характерно, що переважна більшість поховань зосереджуються у районах, найбільш придатних для землеробства, яке стало можливим на цих землях тільки із початком потепління десь у VІІ ст., що співпадає із часом зародження цієї культури.
У ІХ ст. словени заснували місто, яке згодом стало центром їхньої землі – Новгород. Офіційною датою заснування прийнято умовно вважати 859 рік, коли у Ніконовському літописі згадується про смерть Гостомисла, новгородського старійшини. Точна дата заснування міста і досі не відома.
Деякий час новгородчани платили данину варягам, проте "В рік 6370 (862). Вигнали варяг за море, і не дали їм данини, і почали самі собою володіти…" (тут і далі витяги зі "Спомину про минулі часи"), але домовитись між собою і обрати єдиного ватажка не змогли, бо "…не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали вони воювати один з одним. І сказали собі: "Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву. І пішли за море до варягів, до русі…". Таким чином на князювання до Новгорода було запрошено Рюрика. Однак не треба перебільшувати значення цієї події. "Князь, запрошений на правління, не мав у слов'янському племені абсолютної влади. З ним укладався договір, у якому чітко визначалися його права і межі народного самоврядування. Князя запрошували вільні воїни-слов'яни, яким він був потрібен для їх власних цілей, але зовсім не для їх власного поневолення…Рюрика запросили на правління у Новгород не більше, як для того, щоб врівноважувати інтереси різних аристократичних кланів і виконувати роль третейського судді у їх суперечках…" (Тулупов В.Г. "Русь(?!) Новгородська"). Реальної влади у князя, по-суті, і не було. Всі більш-менш важливі питання вирішувалися новгородчанами на народному "віче", але найголовніше те, що у Рюрика не було права збирати "полюддя", тобто, данину з навколишніх племен. Врешті-решт все це і спонукало його піти далі на південь – до Києва, де ним і була заснована держава, відома нам сьогодні, як "Русь"*, а сам Київ був проголошений ним "матір'ю міст руських".
Цікаво, що хоча Новгород, разом із Псковом (кривичі), Ростовом (меря), Білоозером (весь) та Муромом (мурома) і платили данину Русі, проте русини їх Руссю не вважали, ба більше того, мешканці цих міст себе до Русі також не зараховували! Так, наприклад, поїздка із Новгорода у Київ, Чернігів та Переяслав ЗАВЖДИ розглядалися новгородськими літописцями як поїздка в Русь! "В те ж літо на зиму їде в Русь архієпископ Нифонт із кращими мужами і застав князя з чернігівцями стоячими проти себе…" (Новг. І літ. під 1135 р. (с.24); див. також під роками: 1132 (с. 22), 1142 (с. 26), 1146 (с. 27), 1149 (с. 28), 1156 (с. 30), 1165 (с. 32), 1167 (с. 32), 1177 (с. 35), 1179 (с. 36), 1180 (с. 36), 1181 (с. 37), 1201 (с. 45), 1211 (с. 52), 1214 (с. 53), 1215 (с. 53), 1218 (с. 58), 1221 (с. 60), 1232 (с. 71), 1257 (с. 82).
Із розпадом Русі у ХІІ ст. на цих землях виникає Новгородська республіка. Навалу татаро-моноголів, що розпочалася незабаром, новгородчани пережили ледь не спокійніше за усіх – Великий Новгород ніколи не був розграбований монголами, хоча і визнав себе залежним від Золотої Орди та платив данину ханам. Останній факт, до речі, є прямим досягненням О. Невського. "…Олександр Невський успішно захопив Новгород і Псков, провів там перепис населення і примусив вільних людей відтепер платити данину Орді…" (М.М. Карамзін "Історія…", Т. 4, с. 197-200). В кінці ХІІІ ст., за чисельністю населення Новгород вважався найбільшим містом у Європі – його населяло близько 30 тис. мешканців. У Новгородської республіки були усі передумови створити свою, власну державу. Однак, не склалося…
Початком кінця для цього краю стала війна із Московією, розпочата в кінці ХV ст. Іваном ІІІ. Взагалі, уся ця військова компанія привертає до себе увагу надзвичайною жорстокістю із боку завойовників. Москвини, в масі своїй потатарщені фіни, не просто воліли захопити нову територію, вони передусім намагалися винищити корінних мешканців цієї землі: слов'ян та слов'янізованих ними балтів та фінів.
Передові війська москвинів увійшли в Новгородську республіку на початку червня 1471 р. із наказом "палити без жалю новгородські передмістя та селища; покласти порожню землю, через яку буде лежати шлях, - вбивати без розбору та співчуття і малих, і старих, і заганяти у полон, людей" (Костомаров М.І., Т. 10, с. 127). Трошки пізніше, до грабунку і різанини масово долучається також і звичайне населення Московії. "В той час, як Іванові полки громили новгородчан у низових областях, сам народ добровільно збирався великими натовпами і ходив у Новгородську землю за здобиччю, так що, за зауваженням літописця, весь край був спустошений до самого моря." (Ключевський В.Й. Твори. Т. 2, с. 95). Не останню роль у цьому зіграло і ставлення двох етносів один до одного: "новгородчан здавна недолюблювали: заздрили їх статкам, обурювалися їх самовпевненості та розвинутому почуттю власної гідності(!!!)" (Борисов М. "Іван ІІІ", М., 2003., с. 300).
Через місяць, на початку липня, із Пскова проти Новгорода додатково виступає 10 тис. військо, під командуванням московського воєводи князя В. Шуйського. За своєю жорстокістю воно не поступалося москвинам. В Новгородській землі псковські загони знищували поселення, грабували мирних мешканців і спалювали їх разом із будинками. Як зауважив літописець, таких жахів війни Новгород не знав із дня свого заснування. (Повна збірка русських літописів. М.; Л., 1949., Т. 25: Московська літописна збірка ХV ст., с. 291.)
Інший російський історик – М.М. Карамзін дає схожий опис подій: "З однієї сторони – воєвода Холмський і рать великокнязівська, з іншої – псковитяни, вступивши у землю Новгородську, винищували все вогнем і мечем. Дим, полум'я, криваві річки, стогони і крики від сходу і заходу неслися до берегів Ільменю. Московитяни виявляли невимовну жорстокість: зрадники-новгородчани(?!) видавалися їм гірші за татар. Не було пощади ані бідним землевласникам, ані жінкам." ("Історія…", Т. 5-8, с. 189).
Прагнучи припинити винищення власного народу новгородчани збирають військо і вирушають назустріч московським загарбникам. Цікаво, що бойовий вигук "ура!", який зараз вважається традиційно русськім, ще у ХV ст. був… традиційно татарським! "У рядах новгородчан розпочалася паніка. Бойовий клич москвинів – "Москва-а!" зливався з татарським "урра-а!" в один жахливий, сповнений нескінченної шаленості крик. Передні ряди новгородчан здригнулися і, мнучи задні, почали тікати. Незабаром битва перетворилася на криваву вакханалію" (Борисов М. "Іван ІІІ", с.239). У битві на р. Шелонь новгородчани були повністю розбиті, а їх втрати, згідно з московськими джерелами, склали 12 тис. чоловік. "Тепер вже москвинам не було чого боятися; воєводи відправили загони палити новгородські волості та знищувати людей. Раті пішли на захід та спустошили несамовито Новгородську волость аж до річки Нарви, що відділяла її від земель Лівонського ордену" (Костомаров М.І. Історія Русі Великої. Т. 10, с. 134). Привертає до себе увагу і пряма зрада промосковських сил. З новгородського джерела відомо, що кінний полк новгородського архієпископа взагалі не взяв участі у бою, так як отримав наказ від нареченого володаря Феофіла діяти тільки проти псковитян, але не піднімати зброю проти великокнязівського війська. (Пам'ятки літератури Стародавньої Русі. Друга половина XV ст., М., 1982., с. 404). Забігаючи трошки наперед зазначу, що подяка від Івана ІІІ не примусила себе довго чекати. Після початку репресій Феофіла було ув'язнено одним із перших. Після декількох років перебування у в'язниці він під примусом відмовляється від сану і невдовзі помирає. Собаці – собача смерть!
Незабаром військо Івана ІІІ стало табором неподалік від Новгороду, а ще через деякий час його мешканці склали зброю та здалися. Однак остаточно Новгород втратив свою незалежність лише у 1478 р, після останньої у своїй історії війни із Московією.
Проте, після включення до її складу, геноцид населення новгородського краю не припинився. Буквально через декілька років – у 1480, Іван ІІІ розпочинає масові страти і виселення новгородчан у московські землі. Присилаючи натомість у Новгород москвинів на проживання. "Новгородчан великих крамольників більше 100 стратив і всі їх маєтки узяв. Інших же з 1000 родин дітей боярських (дрібних служок) та купців розіслав по містам низовим у Володимирі, Муромі, Нижньому (Новгороді), Переяслові, Юр'єві, Ростові, на Костромі та в інших містах; тамо давши їм житло. Багатьох же купців і чорних людей, до 7000 родин, по містам на посади і у в'язниці розіслав і в Новгороді стратив, а на їх місце призначив маєтками дітей боярських з інших же міст і багатьох холопів боярських, багатьох же і купців в Новгород перевівши. І таким чином, підкоривши Великий Новгород" (Татіщєв В. М. Збірка творів. Т. VI. Історія Россійська. Ч. 4. М., 1996., с. 68) Загалом, з Новгородського краю у 1480 р. було виселено 8000 тис. родин або ж близько 55 тис. людей (родина того часу складалася в середньому з 6-7 чоловік).
Взимку 1483/84 рр. почалася нова хвиля розправ. Офіційний московський літопис лаконічно повідомляє: "Тієї ж зими упіймав князь великий великих бояр новгородських та бояринь, і скарбницю їх і села усі велів відписати на себе, а їм подавав маєтки на Москві під містом, а інших бояр, які крамолу тримали від нього, тих велів заточити у в'язниці під містом" (Повна збірка русських літописів. Т. XXV. Московське літописне зведення кінця XV ст. М.; Л., 1949, с. 330). Цього разу було депортовано близько 30 родин/200 чоловік із новгородської верхівки.
Наступний удар по Новгороду був зроблений у 1486 р. "Того ж літа князь великий перевів з Великого Новгороду у Володимир кращих гостей (купців) новгородських п'ятдесят родин" (Повна збірка русських літописів. Т. XII. Ніконовський літопис. СПб., 1901., с. 219). Це близько 350 чоловік.
Взимку 1488 р. намісник Яків Захар'їн розкрив у Новгороді "замах" на власне життя. "Тієї ж зими послав князь великий, і привели з Новгороду більше 7000 тисяч житих (заможних) людей на Москву, що хотіли вбити Якова Захар'їна, намісника новгородського; та інших думців (співучасників) багатьох Яків пересік та перевішав" (Повна збірка русських літописів. Т. XXIV. Типографський літопис. Пг., 1921., с. 237). Цього разу з Новгородського краю було примусово виселено близько 8 тис. чоловік. Всіх, хто залишився в живих після страти відправили разом з родинами на поселення у інші області Московії. Точних відомостей немає, але якщо припустити, що в живих залишилась лише половина – тобто, 4000 чоловік, то разом із родинами їх кількість сягає 25-30 тис. чоловік. "А князь великий москвинів та інших міст людей посилає в Новгород на проживання, а їх (новгородчан) виводить по іншим містам, а багатьох пересікти велів у Москві, що думали Юрія(?) Захар'їна вбити" (Повна збірка русських літописів. Т. XXIV. Типографський літопис. Пг., 1921., с. 237).
"Республіканський лад Новгороду виявився дуже міцним і живучим. Щоб покінчити із республікою, Івану ІІІ довелося експропріювати і виселити за межі Новгородської землі усіх місцевих бояр, а потім купців і середніх землевласників… Експропріація усіх новгородських землевласників доводить, що мова йшла не про об'єднання Новгороду з Москвою, а про жорстоке завоювання, що супроводжувалося руйнуванням усього традиційного ладу суспільства" (Скринніков Р.Г. "Трагедія Новгороду", с. 16-17).
Зверніть увагу, сторіччя минають, а політика Московської імперії залишається незмінною. Більше того – вона повністю тотожна! Адже до тих самих дій вдається і СРСР, після захоплення України на початку ХХ ст.!
"Прибічники Литви у Новгороді давно позбавилися голови чи були вигнані з рідних місць. Тепер під переслідування підпали ті, хто притримувався промосковської орієнтації та допоміг Івану ІІІ стверджувати свою владу у Новгородській землі" (Скринніков Р.Г. "Трагедія Новгороду", с. 17-18). "Московська влада знищувала новгородчан під корінь, і їй було абсолютно байдуже, якої політичної орієнтації притримувались вони у минулому" (Тулупов В.Г. "Русь(?!) Новгородська").
Після смерті Івана ІІІ Новгород на деякий час залишили у спокої. Але невдовзі за винищення новгородчан узявся вже його нащадок – Іван ІV. Він учинив у Новгороді взимку 1570 р. такий жахливий погром, який у багато разів перевершив розорення міста при його батькові. Історики і досі не можуть визначити точну кількість жертв цієї різанини. Цифри коливаються від 5 до 60 тис. загиблих. Місто було ПОВНІСТЮ розграбовано. Порубано було навіть "усе красиве: ворота, сходи, вікна"! Все, що опричники не змогли забрати з собою – було спалено, все, що не могло горіти – було викинуто у річку! "Новгородський посад став жертвою дикого, безглуздого погрому" (Скринніков Р.Г. "Трагедія Новгороду", с. 94). "Іоанн з дружиною об'їхав усі обителі навколо міста; узяв скарбниці церковні і монастирські; велів спустошити двори та келії, знищити хліб, коней, скотину; розграбував також і увесь Новгород, лавки, будинки, церкви; сам їздив з вулиці на вулицю; дивився, як хижі воїни ломилися у палати та комори, вибивали ворота, влізали у вікна, ділили між собою шовкові тканини, хутро; палили пеньку, шкіри; кидали у воду віск та сало" (Карамзін М.М. Історія держави Російської. Т. 9-12, с. 62).
Розгромивши Великий Новгород, Іван ІV послав загони опричників грабувати і розорювати міста і села Новгородської землі. "В той же час озброєні натовпи відправлені були на всі чотири сторони, у п'ятини, по станам і волостям, верст за 200 і за 250, з наказом усюди спустошити і пограбувати" (Соловйов С.М. "Твори". Кн. 3, с.542). "Погрому зазнали міста Ладога, Корела, Орєшєк, Івангород і багато сел, дєрєвєнь, погостів. Опричники грабували, катували і вбивали не тільки заможних людей, але й простих селян. Маєтки і двори своїх жертв опричники спалювали" (Тулупов В.Г. "Русь(?!) Новгородська").
Проте із від'їздом Івана ІV страхіття не закінчилися. Тотальне винищення опричниками посеред зими усіх запасів харчів призвело до страшного голоду, від якого також загинула невстановлена (цілком можливо, що у результаті голодомору жертв було навіть більше) кількість людей. У Новгородському краю широко поширилося людожерство. Довершила справу епідемія чуми, що почалася у Московії до погрому, а в Новгород вона прийшла вже після нього…
Після масових вбивств і голодомору послідувало чергове переселення заможних новгородчан, що залишились в живих у Москву. Так, тільки у 1572 р. із Новгороду було примусово виселено 100 родин купців. (Володимирський літописець. Т. 30, с. 159).
Власне, репресії проти новгородчан припинилися лише після того, як населення цього міста було практично повністю винищено, а саме місто стало нагадувати величезний цвинтар. Так, згідно перепису 1581 року від колись 30 тис. міста залишилось лише 1396(!) чоловік (Майков В.В. "Книга писцева по Новгороду Великому кінця ХVІ ст." СПб., 1911., с. 1-274).
Після усього викладеного виникає запитання: "На якій підставі русськіє вважають складовою свого етносу народ, представників якого вони так старанно і систематично у різний спосіб вбивали, аж доки не винищили майже повністю?"
*просто Русь, без пришелепуватої приставки "Київська", вигаданої М.М. Карамзіном.
Читати цикл спочатку: "Етногенез русськіх. Частина 1. Вступ."
Читати далі: "Етногенез русськіх. Частина 5. Мітичний міграційний потік."
