Етногенез русськіх. Частина 5. Мітичний міграційний потік.
Перед Вами заключна стаття циклу "Етногенезу русськіх". І цього разу давайте дізнаємося більше про мітичний міграційний потік, який начебто мав місце у ХІІ-ХІІІ ст. Русська пропаганда (з наукою це немає нічого спільного) наполегливо нас переконує, що населення середньої Наддніпрянщини у цей проміжок часу, буцім то, масово переселялося у Залісся, рятуючись, спочатку, від свавілля князів, а потім і від монголо-татар. Це та версія, яку нам втокмачують у голову з дитинства. Більше того, багато людей, завдяки послідовній політиці СРСР, а потім і Росії, і за відсутності будь-якої послідовності з боку України у цьому питанні, сприймають її вже як аксіому! Треба зазначити, що колишній імперії та її сучасній спадкоємиці – Росії, подібне трактування історії вкрай вигідне, оскільки дозволяє призначити правонаступницею Русі Москву, із якої, шляхом постійних завоювань, і виросла, власне, Російська імперія. Дивіться, як збільшувалася площа Московії із часом:
ХІІІ ст. – 216.000 кв. км
ХІV ст. – 560.000 кв. км
ХV ст. – 8.720.000 кв. км
ХVІІ ст. – 14.392.000 кв. км
ХVІІІ ст. – 17.080.000 кв. км
ХІХ ст. – 12.000.000 кв. км
ХХ ст. – 23.000.000 кв. км
За 234 роки (з 1228 р.) Московія мала 160 війн зовнішніх і 90 внутрішніх. За 103 роки (1492-1595) Московія воювала 50 років. Отже, в середньому один рік воювала, а один готувалася до наступної війни (В. Ключевський "Курс русської історії"). За останні 200 років Московія воювала 128 років. Це були загарбницькі війни і лише 4 оборонні. Ті оборонні тривали 4 роки (G. Aleksinsky. "Modern Russia".). В принципі, можна навіть не зазирати в історію занадто далеко, адже за останні 20 років Росія, до речі, єдина(!) з поміж усіх країн СНД, вже провела 4 війни (3 чеченських та 1 грузинську). Усі ці війни були загарбницькими.
Призначаючи Московію спадкоємицею Русі русські пропагандисти прагнули досягнути одразу декількох цілей. По-перше, закласти ідеологічне підґрунтя для загарбання земель сучасної України та Білорусії, під виглядом "збирання земель руських". А по-друге, отримати у своє розпорядження потужний заспокоюючий фактор для завойованого народу. Адже, одна справа бути фіно-татарським загарбником-окупантом, який поступово винищує місцеве населення, і зовсім друга – предстати перед цим же населенням, як "об'єднувачі", "збирачі" чи "брати-слов'яни". Суть та сама, а от виглядає вже зовсім по-іншому… Власне, саме через це русськімі так заповзято і послідовно, а інколи, навіть із піною у рота і відстоюється ця версія історії. Проте факти – річ уперта. І свідчать вони зовсім про протилежне…
Взагалі, сама теорія мітичного "міграційного потоку", винайдена за часів СРСР, є лише дещо видозміненою теорією М.П.Погодіна, яка була створена ним на догоду імперським амбіціям ще у 1846 р. Невдовзі вона була блискуче спростована М.Максимовичем, а слідом за ним, цілим рядом інших, російських, вчених: О.Спіциним, О.Шахматовим, В.Міллером та іншими. Сам же М.П.Погодін після цього отримав серед сучасників репутацію людини, що має "надмірну пристрасть до фантастичних побудов". В тому, що вони не перебільшували ми зараз переконаємося.
Отже, один із постулатів його теорії якраз стверджував, що великороси жили у Києві та його околицях з давніх-давен і лише після навали татаро-монголів вони були вимушені відступити на північний схід, у Залісся. Навіть якщо не загострювати увагу на технічних деталях (орда прийшла зі сходу, тобто, великороси мали відступати назустріч орді, на вже завойовані нею території!; чим були погані, у якості тимчасової схованки, ліси довкола Києва?; що землероби забули у північній тайзі?; як ТИСЯЧАМ людей при відсутності доріг та мостів (траси Київ-Москва у ті часи не існувало, так само як і транспортної авіації) можна подолати на звичайних, повністю завантажених возах (не возах-амфібіях чи возах-усюдиходах), шлях у 1000 км через ліси, річки та болота?; Скільки часу таке переселення зайняло (практично безперешкодна мандрівка човнами займала 2-3 міс, возами ніхто не їздив, але приблизно це мало зайняти не менше, ніж декілька років) і де люди брали харчі увесь цей час (у магазинах чи може у супермаркетах?)?; як на тих же возах, що рухаються зі швидкістю пішохода втекти від вершника "одвуконь" (вози-тачанки, обладнані кулеметом?!)?) Повторюю, навіть, якщо не звертати на все це увагу, залишаються чітко визначені дати захоплення окремих міст монголо-татарами. Так от, згідно УСІХ російських джерел, спочатку, протягом зими 1237-1238 рр., монголами було завойовано Залісся – Рязанське та Володимирсько-Суздальське князівство. У 1239 р. вони оволоділи Переяславом Руським і Черніговом, і лише у грудні 1240 р. штурмом здобули Київ! Порівняйте дати і стане цілком очевидно, що Київ був захоплений на ДВА РОКИ ПІЗНІШЕ!!! Орда рухалася зі сходу на захід, але аж ніяк не навпаки! Як при цьому мешканці Києва, рятуючись від монголів, могли утікати у вже захоплене завойовниками Залісся невідомо! Щоб стверджувати подібне, мабуть, і правда, треба мати "надмірну пристрасть до фантастичних побудов"!
Тепер, давайте обговоримо "свавілля князів". На чому ґрунтується це твердження? Доказів цьому у літописах немає жодних. Тому це не більше, ніж вигадка, обумовлена пануючою у ті часи в СРСР теорією "класової боротьби". Пропаганда у її чистому вигляді. Та й, взагалі, селяни в усі часи були вкрай практичними людьми, і з якого дива вони мали проміняти свої чорноземи на бідні й маловрожайні підзолисті ґрунти північного краю абсолютно незрозуміло. Якщо провести паралелі із криміналістикою, то у підозрюваного обов'язково повинен бути МОТИВ і МОЖЛИВІСТЬ. Так от, мотивів для подібної міграції НЕМАЄ! Більше того, нічого кращого, ніж версію про втечу від монголо-татарської навали, яка за усіма ознаками є маячнею, внаслідок тривалої алкогольної інтоксикації, ці невігласи навіть ВИГАДАТИ не спромоглися!
Чудово висміяв припущення про подібну міграцію ще у ХІХ ст. російський(!) історик О.Спіцин! Він писав: "від благодатного чорнозему – до глини й піску, від степу – до лісу, від тепла – до холоду, від добрих врожаїв – до поганих, від вола – до коня, від хати – до ізби (останні два порівняння не зрозумілі), від великих сел. – до починків (окремих селищ, переважного виду розселення "крестьян" у Московії того часу), від легкої роботи – до важкої праці, ледве чи хтось піде добровільно" (Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів: Світ, 1991. – с. 69). Сатирик часів СРСР висловився не менш влучно: "Наказ Президіума Верховної Ради про впорядкування найменувань історичних центрів країни. Місту Києву, з метою посилення його значення, як історичного центру усіх слов'янських народів і проти українських буржуазних націоналістів – присвоюється назва... Москва!". Взагалі, автори підручників з історії Росії, після розвалу СРСР опинилися у вкрай скрутному становищі – адже "мати міст руських" Київ – це тепер не тільки закордон, але ще й столиця іншої держави! Саме тому "міграційний потік" для них остання надія. Марна, бо не витримує жодної критики…
Треба зазначити, що вся радянська, а потім і російська пропаганда розрахована лише на неосвічених, безграмотних людей, які не знають власної історії, тому БРАТИ І СЕСТРИ займайтеся самоосвітою, бо той народ, який не знає свого минулого – не має майбутнього! Більше того, про ваше минуле вам можуть почати розповідати окупанти із сусідньої країни, але вже виключно так, як вигідно їм!
Читати цикл спочатку: "Етногенез русськіх. Частина 1. Вступ."
