Дмитро Пташка
Україна понад усе! "Я на сторожі коло їх поставлю Слово!" Т.Г. Шевченко
22.06.2013
3697
169

Етногенез русськіх. Частина 3. Кривичі та в'ятичі.

В попередній статті ми з'ясували, що КОРІННИМ населенням центральних та північних областей Росії були представники фіно-угорського народу, а якщо точніше – близько ДВОХ ДЕСЯТКІВ ФІНСЬКИХ ПЛЕМЕННИХ СОЮЗІВ, що жили, і це важлива деталь, мисливством, рибалкою та збиранням "корінців" серед болот та драговин у своєму віковічному Пралісі, ще за тисячі років до появи на цих землях перших слов'ян. Що ж, давайте тепер розберемося із слов'янським слідом в історії русського народу…

Згідно російських джерел вирішальну роль у його формуванні начебто відіграли ТРИ СЛОВ'ЯНСЬКИХ ПЛЕМЕННИХ СОЮЗИ: кривичі, ільменські словени та в'ятичі, а також значна кількість переселенців із середньої Наддніпрянщини у XII-XIII ст.

Мал. 1. Східна Європа у V-VІ ст. н.е.

КРИВИЧІ. Були першими, хто почав колонізувати землі фінів і саме завдяки часовому фактору стали найбільшою етнокультурною спільнотою з поміж усіх зазначених. Перша унікальна риса, за допомогою якої їх ідентифікують – це насипні поховання видовженої форми від 10 до 120 метрів завдовжки, що отримали серед наукових кіл назву "культури довгих курганів". Найдавніші її пам'ятки знаходять у Псковській області починаючи із V ст. н.е. Другою унікальною рисою є браслетоподібні скроневі кільця із переплетеними кінцями, які знаходять у цих же курганах. Через два сторіччя після заселення Псковського краю кривичі починають активно розселюватися у південному напрямку. І під кінець І тисячоліття вони вже володіють значною за площею територією, на якій, крім раніше зазначеної Псковщини, пізніше сформувалася ще Смоленська та Полоцька земля. Займалися землеробством, скотарством та різноманітними ремеслами (залізоробним, ковальським, ювелірним, гончарним та ін.). Із входженням племінного союзу кривичів до складу Русі у ІХ ст. видовжені кургани починають поступово зникати, аж доки на початку ХІ ст. вони не щезають повністю, замінюючись при цьому на напівсферичні.

За часів СРСР культура довгих курганів, як і браслетоподібні скроневі кільця були визнані, за вказівкою партії, ТИПОВО слов'янськими. А кривичів, відповідно, вважали слов'янами, які успішно асимілювали балтські та західно-фінські племена, що проживали на цих землях раніше. Згідно версії радянських істориків слов'янською прабатьківщиною кривичів міг бути або Карпатський регіон, або північна Польща. Але тут є однин нюанс. В обох цих регіонах слов'яни з давніх-давен займалися землеробством. А от емігранти, які раптово вирішили пошукати кращої долі у північній тайзі (незрозуміло, що орачі-слов'яни там забули?), в районі майбутньої Псковської області, землеробством починають займатися лише через 2 століття після переїзду і появи у цьому краї перших довгих курганів! Проте якщо кривичі весь цей час не займалися обробітком землі, то це означає, що вони жили за рахунок полювання і риболовства. Тобто, вели спосіб життя, який вже декілька тисяч років був слов'янам не притаманний! Дуже дивна ситуація, чи не так? Найцікавіше в тому, що згідно твердження археологів, кривичі запозичили цей метод господарювання саме від ільменських словен, які прийшли сюди із південного берегу Балтики після потепління у VIІ ст., що, очевидно, і дозволило їм займатися землеробством на цих землях. Де-факто, практично із того самого регіону, де начебто знаходилася і прабатьківщина кривичів…

Взагалі, проаналізувавши етнічну приналежність знайдених артефактів, інакше ніж вольовим, рішення радянських науковців назвати не можна. Виконуючи вказівку партії, вони просто грубо проігнорували цілий ряд інших, "незручних" для генеральної лінії Москви фактів, які при детальному розгляді доводять, що кривичі до слов'ян взагалі не мають жодного відношення! Але про все по порядку…

Якщо зануритися в історію питання, то з'ясовується, що скроневі кільця знаходили набагато раніше і у представників геть інших культур, яких слов'янами не можна назвати навіть при усьому бажанні. Так, наприклад, одна із найперших знахідок була зроблена у похованнях Мікен та Трої бронзового(!) віку. Тобто, як маркер етнічної приналежності скроневі кільця виступати не можуть, оскільки були вже давно відомі і поширені у різних культурах. Але повернемося до кривичів. Російським археологом Сєдовим В.В. було зроблено достатньо переконливе припущення, що браслетоподібні скроневі кільця із переплетеними кінцями мають своїм, більш раннім прототипом, аналогічні кільця, але вже із загнутими чи заведеними кінцями, що були знайдені серед пам'яток балтської за походженням тушемлінської культури (Сєдов В.В. "Литва та кривичі" // Lietuvos archeologija. 2001. Т. XXI. С. 83). Аналогічні прикраси були знайдені і в Литві, де вони були характерним елементом балтського головного убору з І до VІ ст. (Шмідт Є. "Про тушемлінську культуру IV - VII ст. у Верхньому Подніпров'ї та Подвін'ї", С. 115-116). "Хронологія та територія поширення ранніх браслетоподібних скроневих кілець дають підставу вважати їх ознакою летто-литовського населення." (Казанський М. "Про балтів в лісовій зоні Росії у епоху Великого переселення народів // Археологічні новини. 1999. № 6. С. 406-407).

Порівнюючи хронологію поширення скроневиків із мапою Східної Європи, простежується певний, загальний напрямок, скерований із північного сходу на захід (Литва – І-VІ ст., кривичі – V ст., ільменські словени – VІІ ст., в'ятичі, радимичі, сіверяни – VІІІ ст., поляни, деревляни – ІХ-Х ст. Див. мал. 2.). Наявність подібної вісі змінює уявлення про те, що скроневі кільця є типово слов'янською прикрасою і доводить, що вона була запозичена слов'янами саме із балтської культури.

А. Спіцин відмічав: "Інвентар смоленських городищ схожий з інвентарем так званих литовських "пілекальнисів". Звідси можливо припустити, що цей край у VII–IX ст. був зайнятий литовцями. Речі, що знаходять у городищах литовців та кривичів XII–XIII ст. – ті самі. І ці городища, де б вони не були, треба вважати литовськими". (Працы Першага Зьезду Дасьледчыкаў Беларускае Архэолёгіі і Архэографіі (17 — 18 студзеня 1926 г.). Мн., 1926. С. 16).

Цілий ряд предметів (шийні гривні, прикраси із кольоровою емаллю, підвіски, різноманітні типи скроневих кілець), знайдені у довгих курганах ідентичні пам'яткам балтських племен і це стає вагомим аргументом для заперечення слов'янської атрибуції довгих курганів (Сєдов В.В. Слов'яни Верхнього Подніпров'я та Подвін'я. С. 102). У курганах кривичів знаходять також стібкові вінки (т.зв. вайнаги), шийні гривні, змієголові браслети (таким чином у мистецтві кривичів проявлявся характерний для балтів зміїний культ), спіральні перстені та велику кількість різноманітних підковоподібних фібул, що визначають своєрідність балтського костюму (Сєдов В.В. "Слов'яни Верхнього Подніпров'я та Подвін'я", С. 123-124). Характерні для кривичів нагрудні підвіски у вигляді коня, котрі інколи зустрічаються по двоє в одному похованні чи у здвоєному вигляді на гребні для волосся (Сєдов В. Східні слов'яни у VI — ХIII ст. С. 163). Ці предмети мають особливий інтерес у сукупності з відомостями про парне божество благополуччя та плодючості, котре пов'язується із поширеним у балтів культом коней (Сєдов В.В. "Амулети-коники з давньоруських курганів" // Слов'яни і Русь. С. 151-157).

В цілому, жіночий інвентар у похованнях довгих курганів Подніпров'я має найближчі аналоги у землях Східної Прибалтики і характеризується як балтський. (Шмідт Є. "До питання про етнічну приналежність жіночого інвентарю із смоленських довгих курганів" // Матеріали з вивчення Смоленської обл., Вип. 7., М., 1970. С. 219-235).

Чоловічий костюм кривичів дуже схожий на костюми сусідніх балтських племен, що з'ясовується через наявність різноманітних підковоподібних фібул, ліроподібних пряжок, кілець, браслетів і т.і. (Дучыц Л. Этнічная карта Беларусі ў ХI — ХIII стст. (па археалагічных матэрыялах касцюма) // Гістарычна-археалагічны зборнік: Памяці М. Ткачова. Ч. 1. Мн., 1993. С. 67). Цікаво, що навіть речі, у багато в чому "інтернаціональної" дружинної культури Полоцького князівства кінця XII–ХIII ст. дуже близькі до спорядження важко озброєних прусських нобілів (Кулаков В. Історія Пруссії до 1283 г. М., 2003. С. 184).

М. Артамонов виявляв у псковських довгих курганах відносно небагато речей, але серед них переважали балтські типи (Артамонов М. "Питання розселення східних слов'ян та радянська археологія // Проблеми світової історії: Історикографічний збірник. Л., 1967. С. 66).

Наостанок залишається лише навести сучасну позицію російських істориків: "На даний момент, більшість дослідників схиляються до думки про належність культури довгих курганів дослов'янському населенню (читайте – балтському) Північного Заходу. Ця культура з'являється в кінці V – сер. VІ ст. під впливом занесеного зовні обряду поховання в курганах, якийсь час процвітає і повністю щезає в Х – початку ХІ ст., розчинившись у "давньоруській" культурі". Михайлова О.Р. Культура псковських курганів. Проблеми хронології та розвитку матеріальної культури. Автореферат на отримання вченої ступені кандидата історичних наук. СПб. 2009.

Таким чином, зважаючи на все вищенаведене, на слов'янському походженні племінного союзу кривичів можна поставити жирний хрест і зі списку викреслити. Отже, мінус один. Наступні…

Мал. 2. Слов'яни та їх сусіди у VІІ-VІІІ ст.

В'ЯТИЧІ. Племінний союз, що мешкав у VІІІ-ХІІ ст. у верхній і середній течії Оки та Москви-ріки. Аналогічно до кривичів, у радянські часи були визнані слов'янами. Унікальна визначальна риса – семилопатеві скроневі кільця. Пов'язуються із борщевською культурою, якій передувала пануюча у цій місцевості в ІV-VІІ ст. мощинська культура, представлена балтським племенем галдів (голдів), знаних у руських літописах як "голядь". По литовські "галас" – значить "кінець", таким чином, галди/голядь – це останнє поселення балтів на сході після кривичів (див. мал. 1,2).

Між тим, вважається, що після приходу слов'ян балти не покинули свої місця проживання, а лише перейняли ДЕЯКІ звичаї у мало чисельних колонізаторів. Власне, це підтверджується і результатами аналізу борщевської культури. Слов'янські риси у якій має лише кераміка та домобудівництво, все інше, в тому числі поховальний обряд і жіночі прикраси, за якими, в основному, вчені і визначають етнічну приналежність – носить ознаки балтської культури. Під її впливом у слов'ян з'являється звичай поховання померлих у курганах, раніше для них не характерний, так само як і звичай кільцевих огорож довкола них (Сєдов В.В. // I? balt? kult?ros, Вільнюс: Diemedis, 2000, С. 75-84). "У лісовій зоні східноєвропейської рівнини поховання коней у давньоруських(?) курганах безперечно є спадщиною балтського поховального обряду" (Сєдов В.В., 1970, С. 169). Про балтський вплив свідчать також характерні прикраси: "Шийні гривні не належать до числа поширених прикрас у східнослов'янському світі Х-ХІІ ст. Тільки у двох племен – радимичів та в'ятичів – вони отримали відносно широке поширення"…"Серед прикрас в'ятичів є шийні гривні, невідомі в інших(?) руських землях, проте вони мають повні аналоги у летто-литовських матеріалах" (Седов В.В. Слов'яни Верхнього Подніпров'я та Подвін'я. М., 1970. С. 138, 140). "У курганах в'ятичів, як і в ареалі радимичів зустрічаються зореподібні пряжки, що мають аналоги тільки у Латвії". (Седов В.В., 1970, С. 140). "Більшість дослідників вважає, що субстратом в'ятичів було місцеве балтське населення" (Сєдов В.В. "Голядь").

По факту, в'ятичі були саме слов'янізованими балтами. Фактично, про те саме пише і Нестор-літописець у своєму "Спомині про минулі часи": "Радимичи бо и Вятичи отъ Ляховъ. Бяста бо два брата в ЛясЂхъ, Радимъ, а другый Вятокъ, и пришедша сЂдоста, Радимъ на Съжю, и прозвашася Радимичи, а Вятко сЂде своимъ родомъ по ОцЂ, отъ него прозвашася Вятичи". Тобто, два брата поляка (чи просто з краю ляхів?) вирішили пошукати кращої долі на чужині разом зі своїм родом та дружиною. Дуже схоже на те, що у ті часи це була доволі поширена практика, бо, наприклад, усім відомий Рюрик здобув собі князівство аналогічним чином. Уся різниця між ними полягає лише в тому, що Рюрик прийшов до слов'ян у Київ, а В'ятко із братом до балтів. Значно пізніше Юрій Довгорукий (а не Длиннорукий!) також піде цим шляхом, захопивши землі племінного союзу меря. Власне, нам відомо тільки про успішні спроби, а от скільки подібних шибайголів згинуло без жодного сліду історія замовчує…

Приблизно, чисельність кожної подібної групи можна оцінити від сотні до декількох сотень чоловік. Захопити владу і обкласти даниною цього більше ніж достатньо, а от започаткувати новий етнос – категорично ні! Більше того, усі ці завойовники без сліду розчинилися у підкорених ними племенах вже через три покоління!

Проте давайте повернемося до в'ятичів. Ідеологи радянського режиму вчепилися у фразу Нестора, як кліщ до собаки. Це, мовляв, і є доказом слов'янського походження в'ятичів. Але спробуйте відчути різницю між висловом "…а Вятко сЂде своимъ родомъ по ОцЂ…" та вказівкою про переселення усього племінного союзу "По мнозЂхъ же временЂхъ сЂлЂ суть Словени по Дунаеви…", "…СловЂне же ови пришедше и сЂдоша на ВислЂ, и прозвашася Ляхо " чи "…СловЂне пришедше сЂдоша по Днепру и наркошася Поляне…". Хіба Нестор написав, що то ЛЯХИ сіли на Оці? Ні, ні в якому разі! Там і близько такого немає! Мова йде не більше, ніж про окрему групу переселенців, від імені ватажка якої і отримали назву підкорені ними балти. В будь-якому разі, вибірковий підхід радянської науки викликає неабиякий подив, оскільки після приходу Рюрика поляни залишилися полянами, а не стали варягами, а меря, помахом чарівної палички, не перетворилася на слов'ян, після приходу до них Юрія Довгорукого!

Цікавим є і той факт, що жодного разу(!) у СМЧ ані кривичі, ані в'ятичі з радимичами не названі Нестором слов'янами! Археологічна розвідка доводить, і Ви могли у цьому переконатися, що усі пойменовані є балтами. Не більше, але й не менше…

Читати цикл спочатку: "Етногенез русськіх. Частина 1. Вступ."
Читати далі: "Етногенез русськіх. Частина 4. Словени."

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

169

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олена Виноградова Правовий аналітик, мешкає у Швейцарії
Ксенія Туркова Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Ігар Тишкевіч Експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" UIF
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Погода