Піпл хаває
Давно мріяла показати синові Київ. Минулих вихідних ми разом з чоловіком узяли малого й гайнули до столиці. Я іноді буваю тут по роботі, раніше приїздила в гості до друзів. Дуже подобається прогулятися по Хрещатику і поспостерігати за виступами місцевих талантів, побродити старими вуличками подалі від шумних проспектів і просто відчути ритм великого міста.
Цього разу після столиці лишилося гнітюче враження. Можливо, когось обурить, але я вважаю, що одне з найкрасивіших міст Європи з багатовіковою історією поступово перетворюють на один великий базар, що є в кожному райцентрі. Правда, у райцентрах хоч розмах менший.
На Хрещатику стояли силомір і будка з костюмами а-ля Марія-Антуанетта, у яких перехожих запрошували сфотографуватися, попередньо заплативши за задоволення начепити на себе "історичний прикид". Дорогою до монументу Батьківщини-матері збилася з ліку, рахуючи точки, де продавали льодяники, морозиво, сарафани, колготки с трусами, а неподалік від входу до Печерського ландшафтного парку якась бабця розклала штук 20 силіконових форм для випічки. На території Лаври - теж купа палаток не лише з іконами-хрестиками, а й з виробами народних майстрів, хустками, навіть милом ручної роботи.
Але повернімось на Хрещатик. Коли син побачив силомір і костюми, просто сказав: "Так ми ж таке й у Кирилівці бачили". І він мав рацію. Але якщо у прибережному селі це ще якось виправдано, то невже в Києві немає де пофотографуватися чи на що подивитися, крім як клепати грушу на центральній вулиці чи напялювати на себе сукні з дешевих гардин? Коли розповіла колезі, той заявив: "Смішно спостерігати за такими "леді" на морі, коли спереду красива сукні й перука на камеру, а ззаду виглядає звичайнісінька дупа в купальнику".
У Полтаві нещодавно на центральній пішохідній вулиці в історичній частині міста вліпили бридку будку, де продають каву. Крім неї там є кілька менших МАФів, стилізованих "під народне", там пропонують шаурму, хот-доги та інший фаст-фуд. Ні про яку естетичну цінність такої забудови мова навіть не йде. Для власників головне - бабла зрубати, а те, що місто втрачає свій неповторний колорит і обростає такими палатками, як собака блохами, - по барабану. Полтавці мляво намагалися пікетувати, збирати підписи, протестувати, проте все лишилося, як є, і, за чутками, слід чекати появи ще кількох будок. Після відвідин столиці мене більше не дивує факт тотального заліплення красивих і улюблених місцевими жителями зон різними генделями та палатками. Але сумно, що піпл хаває. У прямому розумінні цього слова. І неважливо де - у столиці чи у провінційному містечку.
