Про кота Кузю і гуманізм
Минулої суботи провідала свою куму. Та з родиною мешкає у селі. Зайшла до них привітати похресницю з днем народження. Після урочистої частини і вручення подарунків діти пішли в кімнату іменинниці, а ми сіли потеревенити. Не бачилися майже рік, то кума більше говорила, а я слухала.
Нещодавно мати куми придбала в селі добротний будинок. З газом, водою, ремонтом. Попередні власники продавали його, бо господар хворів на рак головного мозку, жити йому залишалося недовго, тим паче, що переніс інсульт, а дружина хотіла у цей тяжкий момент бути з ним поближче до дітей, котрі живуть на Луганщині.
Господар плакав, наче дитина, так не хотів їхати з села, дім любив і доклав багато зусиль, аби там було гарно й затишно. Тим не менше, діти склали всі речі, завантажили їх на машини і зібралися їхати. Раптом виявилися, що десь загубився кіт Кузя.
Кузя, зі слів куми, ще той кадр. Якоїсь невідомої породи кіт був надзвичайно великим і агресивним. На чужих кидався, не давав себе гладити і не підпускав близько нікого, крім хазяйки. Коли вже треба було їхати, кіт утік. Три години пошуків нічого не дали, а господиня страждала за котом не менше, ніж її чоловік за будинком.
- Якщо прийде, ви його затримайте і нам подзвоніть, - просила куму і її чоловіка колишня власниця. - Він же нам, як дитина, ми ж без нього нікуди.
Залишивши котові судочок для їжі, лоток і два рушники, поїхали.
За 15 хвилин Кузя матеріалізувався на подвір'ї, недобрим оком покосився на чужих людей і пішов улігся на звичне місце біля колодязя.
Власники таки повернулися за котом, добре, що відстань проїхали всього 20 кілометрів.
Але головний цирк був попереду. Кузя не йшов так просто у руки навіть до своїх.
- Той мужик, шо з Луганська, син господаря, сів перед котом і півгодини щось йому говорив, упрашував, аби Кузя перестав сердитися, - переказує кума. - Коли котові набридло слухати, він поперся на город в кукурудзу і влігся там. Той мужик уже з жінкою туди пішли. Присіли і знову почали просити Кузю одуматися. І так ще хвилин 15. Потім переговори знову продовжилися на подвір'ї, поки та "тваринка" врешті-решт таки дозволила закутати себе в ковдру і віднести до машини.
Поки Кузю умовляли поїхати на Луганщину, тяжкохворий господар тужив у машині і все намагався втекти до свого будинку. Його ледве втримали.
За два тижні він зліг, незабаром помер.
Я слухала розповідь про перемовини з котом і думала, якби опинилася в такій ситуації, навряд чи стала б мучити так свого батька. Швидше б кота прибила. Я знаю, що таке, коли людина помирає від хвороби мозку, яка вразлива вона стає. І навряд, чи я б хотіла бачити сльози і страждання того, кому залишилося жити кілька тижнів лише від того, що її не відразу забрали з насидженого місця, а ще раз повернулися в село. За Кузею... Гуманізм у кожного свій: у когось до людей, у когось до тварин. Але, здається, в цій ситуації з гуманізмом вийшов перебір: по Кузю можна було приїхати пізніше, без батька.
