Про український сир і російські цукерки
Коли моя трирічна донечка сердиться, вона зопалу викидає зі свого ящика з іграшками всі речі, які їй хтось подарував, а потім з криком "Я вас не люблю" тікає в іншу кімнату. Проходить хвилин 10, малеча заспокоюється і ми вже разом складаємо ляльки і ведмедики(які їй дуже подобаються), миримося і любов знову повертається.
Ситуація з черговою відмовою Росії від наших сирів чимось мені нагадала поведінку дитини, коли вона вередує. "Сьогодні ви не зробили, так як ми того хочемо, ну й гуляйте собі і самі свою продукцію їжте". Мотивують тим, що за якістю вони (тобто наші сири) гірші.
Я найчастіше купую сир "Російський" виробництва Пирятинського сирзаводу. І якогось дискомфорту від споживання не відчувала: смачні сири, добре плавляться, і смак молока можна вгадати. Натомість саме у Пирятині буквально сьогодні пожалілися, що сири лежать на складі, їх не бере східний сусід.
Чомусь мені пригадалися російські цукерки. Дев'ять років тому їздили з татом у село в Саратовській області, там мешкає наша рідня. Тітка поставила на стіл найдорожчі цукерки з місцевого магазину. Назви не памятаю, але вони були у коричневій з намальованою гвоздикою коробці. Їх смак я запамятала назавжди. Розбалувана "ранньою" "Короною" і "Світочем" я довго пережовувала шоколадну цукерку, яка в роті стала подібною до пластиліну. Жирний присмак залишався ще хвилин 15. Тітка не зрозуміла, чого я відмовилася від десерту. Тоді разом з батьком пошкодувала, що замість шоколаду ми привезли родичам півмішка цукру, у них саме його тоді не вистачало.
Я не куштувала російськиїх сирів. Не тому, що відчуваю образу на цю країну. Сама наполовину росіянка. Просто є своє й нормальне. Пригадуючи, які цукерки вважають смачними мої рідні, думаю: невже ж наш сир гірший за їх кондитерку?
