Етногенез русськіх. Частина 2. Фіни.
Для того, щоб Ви, шановний читачу, отримали повне уявлення про умови в яких формувався так званий "русській" народ, треба спочатку сказати декілька слів про місцевість, у якій цей етнос проживав в середині ХІІ ст. Адже згідно визначення В.Й. Ключевського саме "В особі Андрія* великорос(!) вперше виступив на історичну арену…" (6, с.133).
Колиска "русської" цивілізації, тобто центральні та північні райони сучасної Росії, представляла собою на той час тайгу, величезний лісовий масив. Можна навіть сказати, що це був Праліс, оскільки ніхто протягом попередніх тисячоліть в промислових масштабах його ніколи не вирубував. Дерева віком 300-500 р. і 3-4 м завтовшки тут були швидше правилом, ніж винятком. Через те, що цей ліс знаходився на рівнині, а отже і значних перепадів висоти не було – вода, що потрапляла сюди у вигляді опадів або ж утворювалася через танення снігу навесні, затримувалася у цьому місці довше, ніж деінде. Цьому сприяв і сам ліс – крона дерев затуляла сонце, уповільнюючи випаровування, а коріння затримувало воду у ґрунті, значно подовжуючи період зволоження. Із плином часу більшість низин перетворилися на численні озерця та озера, що в свою чергу, дали початок незліченим струмкам та річкам. І мешкала у цьому лісі величезна кількість звірів, птахів та риби. Але у кожної медалі є дві сторони… Висока вологість і періодичні підтоплення призвели до заболочування окремих ділянок, і як наслідок – болота та драговини стали невід'ємною частиною цього лісового масиву.
Ось як описує цю місцевість О.О. Шахматов: "Великоросія(!) зі своїми лісами, драговинами й болотами на кожному кроці загрожувала поселенцеві тисячами дрібних небезпек, непередбачених ускладнень та неприємностей…" (5, с. 56)
Або В.Й. Ключевський: "До половини ХІV ст. маса російського(!) населення, затиснута ворогами у межиріччі Оки і верхньої Волги, тіснилася тут на поодиноких, розчищених серед лісу та боліт, смугах зручної землі."
Невеличка ремарка. Зверніть увагу, держави під назвою Росія, яка, як відомо, є штучною назвою і нав'язана Петром І, ще немає, але російський народ чи великороси вже є! Історичний парадокс і прояв історичної шизофренії водночас… Подібне закидання назв на декілька століть вперед вводить неуважних чи необізнаних читачів в оману і по своїй суті є підміною понять, що в даному випадку дорівнює фальсифікації. Типове явище серед російських істориків... Три цитати від двох різних авторів, але в кожній одне й те саме. Насправді, у цей проміжок часу існувала лише одна назва – Залісся, Залісська земля. Але написати "В особі Андрія, пращури великоросів, відомих тоді, як залішанці, вперше виступили на історичну арену…" імперська пиха не дозволяє. Та й взагалі, зайві запитання у людей можуть з'явитися…
Що б ви зрозуміли, що боліт у центральній частині Росії і справді було дуже багато, ось іще один, досить красномовний факт: як відомо, для головного міста держави намагаються обрати найкраще місце, тим не менше, обидві столиці – сучасна й колишня, Москва та Санкт-Петербург, були збудовані не де-небудь, а саме на болотах!
В підсумку можна зазначити, що цей Праліс, з його пісними ґрунтами, болотами та драговинами, але водночас із незліченою кількістю птахів та звірів був раєм для мисливця і пеклом для землероба. Обидва факти, до речі, знайшли своє відображення у лексиці русського народу і пізніше ми обов'язково до цього повернемося. Проте, що ж то за люди цей край населяли? Науковцям відомо близько 23 племінних союзів, що проживали в той час на цих землях: чудь, чухна, чєрєміси, мордва, меря, мурома, мокша, мещєра, вєсь (вепси), водь, зирянь, зимгола, нарова, корсь, карєль, лівь, литва, пєрмь, пєчора, єрзя, югра, ямь, самоядь(!).
За дивним збігом обставин сучасна наука відносить всіх поіменованих чомусь не до слов'ян, а до балтського(4) та фінно-угорського(19) народу. Останні прийшли в цей край із Західного Сибіру та Зауралля близько 4 тис. років тому. Руські літописці всі ці племена називали однією, узагальненою назвою - "чудь". Сама ж назва "фіни" німецького походження і позначає мешканця болотистої, вологої низовини, а самоназва народу фінів – суомалайн.
По суті, на момент появи перших слов'янських колонізаторів ці землі вже давно і впевнено були заселені отими самими фінами. Цього не заперечують і російські історики, в тому числі і В.Й. Ключевський: "Фінські племена розташовувалися серед лісів і боліт центральної й північної частини Росії(!) ще в той час(!), коли тут не було помітно жодних слідів(!) присутності слов'ян(!)" (5, с. 41.). А ось цитата з енциклопедичного словника Брокгауза та Ефрона: "На початку російської історії, в Х сторіччі, ми бачимо, що ще вся область пізнішої Ростово-Суздальської землі(!), колиски великоруської держави, була заселена фінськими племенами" (СПб., 1891. – Т.V. – с. 830). Якщо ж підняти голову від історичних праць і поглянути на мапу, то виявляється, що майже всі річки, озера та більшість населених пунктів (70-80%) на території колишнього Залісся (Ярославська, Костромська, Іванівська, Вологодська, Тверська, Володимирська та Московська область) і донині мають не слов'янські, а фінські назви. "На усьому просторі від Оки до Білого моря ми зустрічаємо тисячі неруських назв міст, сел, рік та урочищ. Прислухаючись до тих назв, легко помітити, що вони взяті із якогось одного лексикону, яким колись на всьому тому просторі звучала одна мова, якій належали ці назви, і що вона рідня тим наріччям, на яких розмовляє туземне населення сучасної Фінляндії і фінські інородці середнього Поволжя, мордва, череміси…". (Ключевський В. Й. Твори: у 8 т. - М. Держполітвидав, 1956. - Т.І, ч.І. - с.294.). Остаточно крапку у цьому питанні дозволяє поставити археологія. У 1850-х рр., син президента російської академії наук і міністра освіти Російської імперії, Олексій Уваров розкопав 7729(!) курганів у центральній частині Росії, датованих до Х ст., і в жодному(!) з них не знайшов слов'янського поховання, виключно фінські!
Отже, автохтонність фінських племен для центральних та північних областей Росії можна вважати доконаним фактом, і, оскільки, про їх масове переселення із цієї землі, куди-небудь світ за очі, внаслідок слов'янської колонізації, історикам нічого не відомо, то можна зробити висновок, що всі залишились на своїх місцях. На підтвердження цієї тези ось іще одна цитата, знову ж таки, від російського історика: "Переселяючись у Суздальський(!) край, русськіє (русини), як ми сказали, зустрілися із туземцями фінського походження. Наслідком цієї зустрічі для фінів було їх повне обрусіння. Ми не знаходимо їх тепер на старих місцях, не знаємо про їх виселення із Суздальської Русі(?!), а знаємо тільки те, що слов'яни не знищували їх, і що, залишаючись на старих місцях, вони втратили національність, асимілювавшись повністю з русськими (русинами) поселенцями, як расою, більш цивілізованою." (Платонов С.Ф. Лекції з русської історії/ Вступна ст. А.М. Фукса - М.: Вища шк., 1993. - с. 132.)
Але як фіни жили і, що, взагалі, оті племена собою представляли? Науковці стверджують, що за своїм способом життя вони були мисливцями, рибалками та збирачами. Де-факто, це спосіб існування первісної людини! І сам по собі, цей шлях нікуди не веде, закінчуючись еволюційним тупиком. У світовій історії невідомо жодної цивілізації, яка була б побудована на подібних методах здобування їжі. Жити можна, побудувати цивілізацію – категорично ні! Чому? Скринька відчиняється дуже просто. Головною ознакою будь-якої цивілізації є, перш за все, можливість концентрації великої маси населення в одному місці протягом тривалого часу. А що ж ми бачимо у даному випадку? Спостерігається прямо пропорційна залежність представників усіх трьох професій від своєї кормової бази, тобто, тієї екосистеми у якій вони проживають. На практиці це означає, що як тільки фінів на якійсь території стає забагато, вони просто починають вмирати з голоду. І оця, постійно існуюча загроза голодної смерті, буквально, примушує їх раз у раз розселятися невеличкими групками. Тож про який поступ може йти мова?!
Приблизний розмір такої групи, а фактично, окремого племені – це 30-40 чоловік, з яких 8-10 дорослих чоловіків, всі інші – старі, жінки та діти. Територія, яку вони займають, має вимірюватись не менше, ніж 2 днями ходи в кожну сторону, тобто, загальна площа мисливської ділянки повинна складати десь 500-700 км?. Незважаючи на все це, життя такої групи людей, згідно влучного вислову О. О. Шахматова, сповнено "тисячами дрібних небезпек, непередбачених ускладнень та неприємностей…". Тому голод – це постійний супутник, він завжди поруч, чатує за плечима, чекає на помилку. Внаслідок вкрай примітивної культури, яка є закономірним наслідкок примітивного способу життя, та регулярної нестачі харчів, особливо гостро вираженої взимку і ранньої весни, підхід до власних мерців у фінів стає більш… прагматичним. Грецький історик Геродот (V ст. до н.е.) називає фінські племена андрофагами**, а Нестор-літописець, вже за часів Руської держави, серед інших, перераховує плем'я самоїдів. Тобто, ще у XІ ст. традиції людожерства серед цього народу вже нараховували більше ніж 1,5 тис. років!
Крім вже згаданого канібалізму, характерного, взагалі, для багатьох примітивних культур, доказом чого є деякі племена у Африці та Папуа Новій Гвінеї, що практикують його і досі, які іще ознаки мала фінська культура? Чи, зважаючи на те, що фінські племена стали складовою русського народу, які риси були успадковані від фінів вже культурою русськіх? І які тепер відрізняють руську культуру, від культури решти слов'янських народів, трошки більше ніж повністю?!
Характерними ознаками русського національного вбрання є сорочка "косоворотка" у чоловіків та "сарафан" з "кокошником" у жінок, взуті вони у "лапти", плетені з лика, а для переноски грибів та ягід використовують "туесок", сплетений з нього ж. Русини ходили у шкіряному взутті, але у так званих русськіх воно прижилося не одразу. Чому так званих? Тому що все перераховане – це риси саме фінської культури, а не слов'янської! До речі, зверніть увагу, косоворотка і сарафан виготовлені з полотна, але звідки воно могло узятися у мисливців та риболовів? Логічніше було б побачити на них саме шкіряний одяг! У цьому разі, одежина з тканини могла бути лише більш пізнім впливом просвітників-слов'ян. Але якщо матеріал одягу і змінився, то його фасон залишився той самий! Поняття моди тоді не існувало в принципі, і відповідно, крій одягу залишався незмінним протягом багатьох століть, якщо не тисячоліть, поспіль. Цікаво, що спочатку сарафан був не жіночим, а саме чоловічим одягом! В той же час, технологія його виготовлення у польових умовах є вкрай простою, якщо не сказати більше – примітивною! Довгий шматок шкіри складають навпіл, роблять отвір для голови, залишають отвори для рук та й зшивають по боках. Все! У разі потреби до цього вбрання пришивається каптур і рукава. Характерно, що саме в таких хутряних "сарафанах" зображають у кіно та на малюнках первісних людей.
Балалайка. Русській народний інструмент. Перші письмові згадки про неї відносяться до кінця XVII ст., і тоді вона була ще примітивніше ніж зараз, бо третю струну до неї додали значно пізніше. "Балалайка – мусикійській пристрій з ладами, переважно з двома струнами" (Словник Академії Російської в алфавітному порядку розташований, ч.1. – СПб, 1806 р.), "Довгий, двострунний інструмент…" (М. Гютрі, "Дисертація про русські старожитності"). Російські вчені вважають, що балалайка, можливо, походить від азіатської домбри. Зважаючи на нашестя монголів у середині ХІІ ст. певна логіка у цих міркуваннях є. Проте невже фіни декілька тисячоліть жили, взагалі, без своїх власних, щипкових музикальних інструментів? Навряд чи. Але для російських науковців чомусь цікавіше шукати витоки народного інструменту у чужій, тюркській культурі. Між іншим, на прабатьківщині фінів, звідки вони прийшли близько 4 тис. років тому пращур балалайки існує й донині! Північні мисливці охоче користуються струною з моржового вуса, один кінець якої затискають в зубах, а другий прив'язують до чогось і дренчать собі годинами у своє задоволення… Прилаштувати до цієї струни дерев'яну деку, додати ще одну струну і, ось, перед вами русській національний музичний інструмент – балалайка!
Крім зазначених вище елементів, ознаки фіно-угорської культури у культурі русськіх простежуються в таких особливостях: пельмені у стравах, шатрові будівлі й храми, зрубні та багато зрубні дерев'яні конструкції з "подклетью" та "крыльцом" в архітектурі, "баня", як засіб гігієни, священна тварина – "медведь"***, звідси у фольклорі різноманітні казки та історії з цим звіром. "Баба-яга", що живе десь у лісовій глушині в "избушке на курьих ножках", "частушки" –це теж все фінське. Натомість у міфології русськіх повністю відсутні: русальний цикл, колядки, веснянки, щедрівки, культ Перуна та культ дуба, традиційні для інших слов'ян. До речі, щодо дерев у міфології. Всім відомо, як русськіє упадають за своїми берізками. Так от, за дивним збігом обставин культ берези був поширений не де-небудь, а саме у фінів! Взагалі, якщо спробувати замислитись і підсумувати, то виникає закономірне питання: "На якій підставі русськіє вважаються слов'янським народом, якщо майже вся їхня культура – ФІНСЬКА?!!!". Пишу майже, бо значна частина русськіх народних пісень, в тому числі обрядових і весільних, складена в так званій "п'ятитонній", або "індокитайській" гаммі. Ця гамма існує, причому як єдина, у тюркських племен басейну Волги й Ками, далі у башкирів, у сибірських татар, у тюрків російського і китайського Туркестану, у всіх монголів… Таким чином, ми маємо безперервну лінію, яка йде зі сходу. На русськіх ця лінія обривається…
Саамська комора на палях. Праобраз хатинки на курячих лапах...
Окремо треба сказати про мову фінських племен. Словниковий запас у цього народу, на той час, був дуже обмежений, і включав у себе лише базові, побутові поняття. Це приблизно одна-дві тисячі слів. Примітивний спосіб життя – це примітивна культура, примітивна культура – це примітивна мова. Власне, саме тому у русському язику і знаходиться так мало фінських слів. Просто їх від самого початку було там небагато... До речі, цікавий момент! У мові русськіх до сих пір немає власного поняття, яке б позначало візуальну межу між небом та землею, себто, обрій. Є слово "горизонт", але воно було запозичене з латини (лат. "horizon" – обмежую) через німецьку, десь у часи Петра І. Чому так? Особливого секрету в цьому немає, хоча русськіє і воліють на цьому увагу не акцентувати… Просто, перебуваючи у лісі, побачити обрій неможливо! Його дерева затуляють. Відповідно і потреби у спеціальній назві для цього явища у фінів не існувало… Щоб Ви змогли краще відчути різницю – порівняйте кількість синонімів до цього поняття, які сьогодні існують у мові русинів/українців, що з давніх-давен мешкають у степовій та лісостеповій смугах: обрій, небокрай, небосхил, небокруг, круговид, кругогляд, крайнебо, виднокрай, видноколо, виднокіл, виднокруг, пруг та овид. 0:13, ось так!
Підводячи проміжний підсумок можна стверджувати, що на момент першого контакту зі слов'янами фіни були найпримітивнішими та найвідсталішими у культурному відношенні племенами Європи того часу. Вони не знали товарно-грошових відношень, їм було не відомо про складні форми соціальної організації, і тим більше, фінам було не знайоме поняття приватної власності. Їм також була не потрібна арифметика та інші точні науки, бо в ті часи для них усе, що було більше 10 – це було просто багато. Та й що рахувати у лісі? Дерева? Ведмедів? Жаб на болоті? От тільки навіщо?! А який сенс у приватній власності на землю, коли на 40 чоловік припадає 500 км? території?! В той час, як всі багатства цієї землі це лише шишки, гриби, ягоди, птахи та звіри, яких ще треба піти в ліс зібрати чи вполювати! Нав'язане пізніше слов'янами, поняття приватної власності викликало у фінів лише подив і непорозуміння, яке із плином часу, так нікуди і не поділося! Тому, коли у 1917-му році більшовики оголосили про свій комунізм, який ідею приватної власності геть заперечував, оголошуючи все довкола нічийним та спільним, серед фінського населення подібна точка зору отримала надзвичайно гарячий відгук. Бо ж вона чудово вписувалася у їхній менталітет…
* - мається на увазі Андрій Боголюбський, 1110 — †1174 рр.
** - Геродот, Історії…, ІV:18. Андрофаги (від дав.-гр. andros – людина, fagos – поїдаючий.) Буквально людожери, канібали. Згадуються в зв'язку із походом перського царя Дарія І проти скіфів у 514 чи 513 рр. до н.е., коли вони відмовилися допомагати останнім. Геродот пише, що андрофаги жили у верхів'ї Дніпра на північ від скіфів, та на схід від неврів (тобто на північному сході, Заліссі), мали найдикіші звичаї серед скіфів та їхніх сусідів, у них не було ані прав, ані законів. Археологічно співвідносяться із носіями дніпро-двинської культури. Чеський вчений В. Томашек, на початку ХХ ст. зробив припущення, що назва андрофаги це грецький переклад іранської назви мордвинів – мардха-вар, від коренів mard – "людина", xvar – "пожирати".
*** - спитайте будь-якого русського і він вам скаже, що ця назва утворена від двох слів "відати", (дав.-слав. – знати) та "мед". Тобто, звір, що відає де мед. Скорочено українською мовою це буде – вед-мідь. У росіян же він став "мед-ведем". Запозичивши у русинів назву, москвини просто переставили склади місцями, втративши, однак, при цьому етимологічну фразу-ключ, яка й дала назву цьому звіру.
Читати цикл спочатку: "Етногенез русськіх. Частина 1. Вступ."
Читати далі: "Етногенез русськіх. Частина 3. Кривичі та в'ятичі."
