У ніч на 19 серпня 1991 року в Москві група радянських політиків заснувала державний комітет із надзвичайного стану – ДКНС.
ГКЧП очолив віцепрезидент СРСР Геннадій Янаєв. До нього також увійшли перший заступник голови ради оборони СРСР Олег Бакланов, голова КДБ Володимир Крючков, прем'єр-міністр Валентин Павлов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, глава селянської спілки СРСР Василь Стародубцев, президент асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку Олександр Тізяков і міністр оборони Дмитро Язов.
Ці політики підтримували консервативний курс управління СРСР і виступали проти президента СРСР Михайла Горбачова. На той момент декларації про державний суверенітет ухвалили Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Вірменія, Молдова й Україна. ДКНС хотів зберегти СРСР у старому форматі.
Напередодні Горбачова заблокували на дачі "Зоря" в кримському селищі Форос. Спецслужбовці вимкнули йому зв'язок.
Заколотники заявили, що Горбачов не може керувати державою через стан здоров'я. О 06:00 за допомогою телебачення та радіо поширили заяву про створення ДКНС. Заявили, що обов'язки президента переходять Янаєву. У заяві критикували перебудову й закликали зміцнювати радянську владу.
Противники збереження СРСР розпочали виступи проти ДКНС. На вулиці Москви вивели танки й БМП. Їх заблокували протестувальники. Не всі військові підтримали путч і не були готові до активних дій. Президент РСФСР Борис Єльцин закликав робітників до страйку.
Під час путчу телебачення транслювало балет "Лебедине озеро". Він став одним із символів тих подій.
В Україні рух спротиву ДКНС очолив Народний Рух України. Його підтримали інші демократичні організації.
"Вранці мене розбудили стуком у двері й повідомленням про те, що стався путч. Не пригадую, хто це зробив, мабуть, хтось із журналістів, – згадував В'ячеслав Чорновіл, який на той момент був у Запоріжжі. – Я спокійно відповів, що, мабуть, путч несерйозний, раз тут я зараз досипаю, а не перебуваю в тюремній камері. Перед тим, як вилітати до Києва, ми снідали, а на радіо передавали звернення ДКНС. То ми навіть сміялися. Бо було відчуття несерйозності цього путчу. В аеропорту були цікаві ситуації. За нами стежили. Йшли аж до поля, а схопити не могли. Мабуть, указівки не було. До того ж мене захищало посвідчення депутата Верховної Ради. Я зв'язався зі Львовом, бо був тоді й головою Львівської обласної ради. Дав наказ негайно готувати гостру заяву. Після прибуття до Києва відразу погодив текст заяви й попросив її оприлюднити. Це була перша заява органів влади. У ній ми дали оцінку цьому путчу як імперському прокомуністичному заколоту".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Змова й розвал країни" – Горбачов зробив заяву до 30-річчя серпневого путчу
20 серпня опівдні біля будинку рад Російської Федерації в Москві почався мітинг. Наступного дня в Москві, у тунелі на перетині вулиці Чайковського й Новий Арбат, юрба блокувала вісім БМП Таманської дивізії. Загинули три особи. Підкорятися указам ДКНС відмовилася більшість органів місцевої влади. Військо остаточно перейшло на бік протестувальників. 21 серпня 1991-го прокурор РРФСР Валентин Степанков оголосив постанову щодо арешту членів ДКНС.
16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила "Декларацію про державний суверенітет". Вона стала одним із головних державницьких актів того часу.
За основу Декларації взяли проєкт депутата-народорадівця Сергія Головатого й Президії Верховної Ради. Перед тим обговорювали аж 12 проєктів, які відкидали. За остаточну редакцію проголосували 355 народних депутатів, проти – чотири, один утримався.
Декларація проголосила державний суверенітет України як "верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках". У документі вперше в новітній національній історії в контексті офіційної назви держави вжили слово "Україна".
3 
1
Коментарі