Бертолуччі

Вирішила відвідати кінотеатр імені Чапаєва. Прочитала про нього в інтернеті. Сподобався репертуар та те, що квитки продають без зазначення місця. Приїхала за півгодини до сеансу, зайшла у касу. Мене зустріла бабуся з добрими натхненними очима.

- Щось хотіли?

- Добрий день. Я б хотіла придбати квиток на сьогодні, на Бертолуччі.

- Ой, дитино, вибач, будь ласка. Сьогодні фільму не буде. Взяли зал в оренду, будуть проводити якийсь захід. Але ти приходь у суботу. У суботу обов'язково буде. Ми вже дивилися фільм, дуже гарний, сподобався. Не переживай, він ще буде йти два тижні точно, а якщо людей буде багато, то й місяць…

Бабця говорила без упину, некваплива, усміхнена.

- А ще скоро в нас буде ретроспектива Бергмана. Тобі подобається Бергман? Приходь обов'язково. І на Бертолуччі приходь. Дуже гарний фільм, дитино… - вона кілька разів повторила мені час показів.

Я подякувала, вийшла і покрокувала до зупинки тролейбусу, щоб їхати додому. І раптом засміялася, згадавши випадок вже майже десятирічної давності.

Тоді якраз вийшов попередній фільм Бертолуччі – "Мрійники". В мене з'явився піратський диск зі стрічкою десь за місяць до того, як він потрапив в кінотеатри рідного міста (точніше, в один кінотеатр, де наважилися його запустити). Я подивилася фільм кілька разів, і в перекладі, і в оригіналі, потім вирішила, що хочу побачити ще раз – на великому екрані.

- Будь ласка, квиток на "Мрійників", - попросила я касирку. Вона презирливо глянула на мене крізь окуляри.

- Вісімнадцять є?

Я розгубилася:

- Ні… шістнадцять… але…

- До вісімнадцяти на такі фільми ми квитків не продаєм. Взагалі-то, й до двадцяти одного не треба. Бо там такі сцени…

- Але ж це Бертолуччі!

- То й шо?

- Стривайте. Я цей фільм вже бачила. В мене вдома є диск. Я просто хотіла…

- Ну, якщо вже бачила, то нашо він тобі? Сама вже знаєш, який він гидотний!

Я вийшла на вулицю та, не в силах триматись, розплакалася. Певно, саме з цієї касирки й почалася моя підліткова ненависть до людей. Досі пам'ятаю цей розпачливий запис у своєму щоденнику. "Як ці тупі люди можуть існувати та псувати життя нам, справжнім?"...

А тепер, десять років потому, в київському тролейбусі, я ще раз широко посміхнулася й відпустила цей спогад. Зрештою, не всім же любити Бертолуччі. Хтось повинен і "Сутінкам" забезпечити касу.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

16

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"