ВИПАДОК У "МIКРИКУ".

Певно, усi знають, що таке "мiкроавтобус". Поширена скорочена назва цього транспортного засобу - "мiкрик". У багатьох мiстах "пострадянського простору" саме "мiкрики" застосовуються замiсть "великих" автобусiв на мiських i пригородних маршрутах.

...Нещодавно їхав я "мiкриком". Мiсто - Южно-Сахалiнськ. Маршрут № 34. Менi було потрiбним поспiлкуватися з деякою людиною, яка живе у Тернополi. Телефоную, застосовуючи стiльникову слухавку. Менi вiдповiдають, починається розмова. Певна рiч, сплкуємося українською.

Поряд iз мною сидiв чоловiк у вiцi близько 60 рокiв. Може - й трохи старший. Вiн спочатку слухав мовчки (хоча я не примушував його слухати), а потiм звернувся до мене зi словами:

- Кончай, а? У мєня от твоєй хохломови давлєнiє повишаєтся.

Я, пiдкреслено iгноруючи цього нечему, говорю у слухавку спiврозмовниковi: "Тут сидiть один невiглас i заявляє, що в нього вiд української мови тиск пiдвищується. Не галицька, певно, в нього душа. I взагалi - не українська."

Уявiть собi - вiн второпав! Та говорить менi:

- У мєня душа ростовская, казач'я. А вас, галiцкiх, знаю, какiє у вас душi! Батя мой с вамi воєвал!

Решта - мовчки слухала.

Я нагадав йому, що я - ще молодший за нього, тому iз мною воювати його "батя", певно, не мiг. Але вiн продовжував висловлювати дещо не надто поважне на адресу Галичини. На кшталт того, що "вас всєх тогда расстрелять било нужно".  Закiнчив "фiлософським" реченням:

- Ти б в свою Галiцiю єхал на своєй мовє гутарiть. Бандеровец!

На цьому "бесiда" закiнчилася, бо "мiкрик" зупинився там, куди я їхав. Замiсть "до побачення" я адресував до свого "супутника" деяке полiткоректне й толерантне слово... Вже не згадую, яке саме... Ну, схоже на "невiгласа"; принаймнi, теж на "-ас" закiнчується"...

Якщо хтось не уявляє собi Южно-Сахалiнськ, можу пояснити: це - дуже iнтернацiональне мiсто. Постiйно доводиться чути корейську мову, азербайджанську, киргизську, китайську... Водiй мiкрику, доречi, теж пiд час руху (що заборонено Правилами!) з кимось телефонувався - киргизською. Але чомусь моєго "супутника" обурювала лише українська мова. Те, що водiй спiлкувався киргизською - його чомусь не хвилювало.

Зизнаюся: було в мене велике бажання вiдправити його (не водiя, а супутника) на... звiсну усiй Росiї адресу. Але - не можна було. Усе ж - громадське мiсце. Вирiшив, що йому вистачить i  "******аса".

 

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

98

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Кухта Керівник з політичних питань Київської школи економіки
Вадим Денисенко Виконавчий директор UIF
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України