ЗЛОЧИН БЕЗ КАРИ

До 75-річчя великого терору

Коли говорять про вседозволеність культу і пов'язані з ним репресії, то мають на увазі завжди 37-38 роки Великого терору. І це зучить так і запам'ятовується, що ні до цього не саджали, ні після, а тільки ось в ці роки. Але потік цей був ні єдиним, ні навіть головним, а тільки може бути одним із найбільших потоків , які розпирали темні зловонні труби тюремної каналізації імперії, у якій, на жаль, існували ми з вами. До нього був потік 29-30 років, який проштовхував у тундру і тайгу мільйонів п'ятнадцять, якщо не більше, що можна порівняти хіба що з переселенням народів античност, і стало етнічною катастрофою шостої частини світу. Людей, так званих куркулів, а насправді - чесних трударів, які любили свою землю, вивозили цілими сім'ями без ніяких засобів до існування на холодну і голодну неминучу смерть у необжитих районах тундри і тайги Півночі та Сибіру. Багато з них загинуло в дорозі в товарняках, а всі інші - на місцях. Яничари виконували настанови і інструкції вождя: "А суть дела та, что борьба( с крестьянами) есть и будет еще более отчаянная, еще более жестокая, чем борьба с Колчаком, Деникиным", і дальше: "Против же кулаков, как отьявленных наших врагов, у нас только одно оружие. Это насилие", або "Черт с ними, с этими крестьянами – ведь они тоже мелкая буржуазия, а значит пусть и они исчезнут так же с лица земли как рудимент" (В.И.Ленин,Социализм и крестьянство). Але селянин - народ безмовний, неписьменний, скарг не писали, тим більше мемуарів. З ними і слідчі по ночах не корпіли, протоколів не писали - достатньо було постанови сільради. Пролився цей потік, всосався у вічну мерзлоту, і ніхто про них не згадує, зовсім не зачепив совісті людей. Ніхто не відзначає дань пам?яті про невинно убієнних. Робилось стільки зла в неоголошеній війні проти власного народу, що прийшлося б кожний рік і в кожний день це робити. Знищення землероба - цим було переламано хребет найбільш активній і культурній частині селянства і народу в цілому, залишивши в душах тих, кого оминули репресивні дії, такий страх перед можливим покаранням, що він у більшості не минув і донині. Але цього "виховного заходу" - страху - було замало системі, й світ явив українському народові голодомор 1932-1933 років. "Ось на землі буде дешевизна у всьому, і подумають, що настав мир..." Чим погано? "Але саме тоді, - мовить далі пророк Ездра, - і зійшли на землю біди - меч, голод і велике сум'ятя. Від голоду загинуть численні жителі землі, а інші, які перенесуть голод, загинуть від меча". Здається, страх був основою життя і можна було б зупинитись виродкам - їхня ціль досягнута. Але маховик було запущено: косіори, чубарі, вишенські, балицькі, кагановичі, ягоди, єжови, смірнови. берії, молотови і мільйони інших , подібних до них, нижчі по ієрархічній службовій драбині бюрократи всіх мастей, аж до сексотів, не знайшли в собі волі і особистої мужності протистояти диктату "вождя народів", приласкані, допущені до корита влади воїни - іроди повинні були відробляти свій "хліб", якого так прагнули. По суті, за словами А. Ахматової, світ поділився на тих людей, які саджали і які сиділи,