Доки смерть не розлучить вас...

От і настав той дивний час, коли мертвих люблять більше за живих. Сьогодні поклоняються тим, кого ще вчора вважали хоч багатими й талановитими, але все-таки суспільними відходами. І компліменти роблять виключно могилам, бо ж вони не зазнаються, не відчують  власної сили і вже не матимуть шансу піднятися в рейтингу успішних, багатих чи й просто – щасливих.

Мабуть, Стів Джобс ніколи не мріяв бути іконою для тих, хто в техніці любить тільки ... яблука, а Емі Вайнхаус, яка за життя була справедливо зацькована мораллю і здоровим глуздом, і не сподівалася бути амністованою людьми навіть найжорсткіших правил. Майклу Джексону не раз пригадували не гідні короля поп-музики кримінальні історії, а його музичні шедеври лунали хіба як заставки в чергових скандал-шоу. Однак про те, що "король же - голий" забули 25 червня 2009 року об 14:44 за лос-анджелівським часом.  Смерть Уітні Х'юстон першими напоказ оплакували не ті хто пам'ятає всі її 415 нагород, серед яких 6 - "Grammy", 30 - Billboard Music Awards, 22 - American Music Award, 7 - Soul Train Music Awards, 16 - NAACP Image Awards, 1 - Emmy, BET Lifetime Achievement Award, а ті хто двічі бачив "Охоронця". Лівійський диктатор Муаммар Каддафі  за більш ніж 40 років правління, мабуть, не мав такої армії відданих шанувальників його політики, як в перший день після жорстокої розправи над полковником.

Очевидно, люди бояться бути розчарованими. Звабленими творчістю, захопленими рішучістю, полоненими ідею, а потім зрадженими тим, хто через свою слабку або меркантильну сутність може відмовитися від власних слів чи намірів. Ми не звикли хвалити кращих за себе, а говорити добре про мертвих вже стало не тільки забобоном, а й хорошими манерами.

Не говоріть гидоти живим. Хай це й не так просто, як починати палко любити за життя байдужих вам людей. Живим не байдуже. Про них – або приязно, або тричі подумавши.