Сучасні козлики на старій кладочці

А що суспільство? Різнохарактерне, жорстоке, суворе, м'якотіле... Воно обов'язково засміється, коли ти впадеш. Наче початкові класи загальноосвітньої школи. Мені завжди подобались старшокласники. Вони ніколи не сміялися, а тільки галантно допомагали підвестися. Українське суспільство  на уроки водить мама. Воно і гадки не має, якою дорогою йти, з ким дружити, чи пробувати сигарету на пару зі старшим другом, чи достатньо красива для інших дівчинка, яку собі вподобало. Більш зрілі і мудрі дружать з ним тільки для того, щоб повеселитися з наївних фраз чи послати по печиво й сік.

Дорослі суспільства вже давно цікавить економіка, перспективи бізнесу й культури, можливість їздити на хорошій машині в цікаві країни, а потім повертатись на роботу, яка дозволить через кілька років потішити своїх рідних маленьким будиночком. Нам смакує ідеологія. Настільки, що не можемо наїстися. Наче залежні від солодощів, підсвідомо переконані, що тільки порція демагогічного шоколаду поставить все на свої місця. Суспільство давно перестало проходити в двері здорового глузду, бо ті, хто більше любить зефір і ті, кому до вподоби вафлі, вирішили зробити зі своїх відмінностей культ. Любити солодке – не життєво важливо. Важливо просто добре харчуватися. Необов'язково жити за синім чи білим парканом, достатньо мати де відчути себе захищеним.

Жодне протистояння в системі цінностей не є істотним. Про бруд грошей, жалюгідність заробітчанства, убогість християнства, осуд гомосексуалізму, голосіння за часом, що втік, нарікання на проблеми, що залишились, про самолюбування чи самобичування немає сенсу сперечатися. Цей процес подібний до безглуздого конфлікту двох молодих мам, які вирішили з'ясувати, чиє дитя красивіше. Швидше за все, вони залишаться ворогами назавжди, а той, в кого був рівніший носик і більші оченята, цілком імовірно виросте нелюдом і наплює на всі промови пожиттєво безплатного рідного адвоката. Колись його цінністю була відсутність кашлю і наявність ямочок на щоках. Ніхто й не помітив моменту, з якого увагу пора було звертати на інше.

А що суспільство? Збиває на манівці. В релігії розводить ледь не расові суперечки, в кар'єрі то сміється з тих, хто нюхає гроші, то закликає до бідності, в любові сьогодні доводить до самогубства неповнолітню пасію зрілого чоловіка, а завтра по-філософськи зауважує, що любов не знає часу.

Цінності завжди були універсальними. Однакові для кар'єристів, однакові – для тих, хто називає себе людиною віруючою, однакові – для сім'ї, однакові – в стосунках дружніх. Цінності... вони не натурниці для художників і не можуть худнути чи набирати вагу залежно від модних віянь.

Кажуть, що найщиріші речі людина робить з заплющеними очима: цілується, плаче, сміється, згадує... Щоб не бачити гримас суспільства, його завжди бурхливої реакції на цілком звичайні речі.

А що суспільство? Воно як леді із комплексом найдорожчої речі на базарі. Перебирає цінностями, щоб сподобатися всім, але не бути до кінця зрозумілою нікому. Маніпулює бажаннями, слабкостями, змушує змінитися до невпізнання, а потім...потім в леді самої змінюється стиль чи смак. І ти, вже не свій, зламаний і обманутий, думаєш, чи бігти далі, перекроюючи власну душу чи врешті-решт заплющити очі і почути крик власних переконань. Таких панянок завжди є багато. Кількасот на політичній карті планети. Коли їм стає нудно, вони змінюють правила гри, але все-таки лишаються товаром на базарі.

Не знаю, як там демагоги й суспільними перебіжчиками, а я народжена бути просто здоровою,  мати чимало віри в Бога, трохи засобів для існування, великий потенціал до самореалізації, запас любові для дарування і крапельку розуму, щоб не збожеволіти від переміни  цінностей.