"Морг для тебе он там"
41-річний Геннадій Самусенко з Умані на діалізі вже 4-й рік. Після обласної лікарні перейшов в гемодіалізний центр "Фрезеніус". Йти звідтіля не хоче.
З ним зустрічаємося у центрі міста в кафе "Хантер". Геннадій приходить у джинсах, сорочці у клітинку та синій куртці. Має жовтий колір обличчя. Спілкується російською мовою.
Просить називати його Геною.
- Каждый, у кого остановились почки сразу же задается вопросом – почему? – розказує чоловік. – Я теж себе давно питаю. Служив контрактником на військових складах у Розсішках. І снаряди тягав, і промерзав там. Ангари лишилися з якихось ядерних відходів. Може те стало причиною, хто знає від чого воно… Так сталося, значить мушу жити.
Чоловік виймає з кишені пачку цигарок "Бонд", підкурює. Розстебає рукав сорочки – показує праву руку. На зап'ясті шрами, здуті вени, горби. Геннадій розповідає, що лівша, фістулу – штучну артерію вставили у праву руку. Через неї підключають апарат.
- Як захворів до останнього не вірив, що ниркам уже все. – каже. – На діаліз йти не хотів. Було так погано, що мене вже лежачого завезли на Черкаси. Доки не було "Фрезеніусу", пів року проходив діаліз в обласній лікарні.
- Думав, нащо так жити. – зізнається. – Погано було. Ніби й кров очистили. Йду і до землі тягне. Задихався по ночах. Відношення – ніяке. Діалізники мають слідкувати за рідиною в організмі. Боявся зайвий ковток чаю зробити, аби не набрати більше. Бо в лікарні за те сварилися. Чуть що – рукою показували: "Морг для тебе он там". Це відношення? Сидів і думав – чи я перед кимось завинив? З собою постійно мусив носити пакет з медикаментами, шприцами, рукавицями. По 6 пар на процедуру вимагали.
За пів року Самусенка перевели до "Фрезеніусу". Зараз двічі на тиждень він з такими ж уманчанами скидається по 120 гривень за раз на бензин, аби їхати на Черкаси.
- Процедуру треба проходити три рази на тиждень. Я – тільки двічі їжджу. Виходить, не отримую повноцінного діалізу. Але ж себе нормально й після такого почуваю. – хвалиться чоловік. - Влаштувався на роботу – роблю позмінно на заправці. Чергую дні, коли працюю, й коли їду на Черкаси. Цього року вже картоплю помагав копати. То це ж про щось свідчить мабуть…
Уманські діалізники участь у мітингах у Черкасах не беруть. Геннадій пояснює – накладно їздити з Умані, немає де заночувати.
- Але всі проти переходу до обласної чи районних лікарень. – каже чоловік. – У "Фрезеніусі" є такі люди, котрі черкащанками стали тільки заради лікування в центрі. Один хлопчина з Кіровоградщини продав житло і все що мав, купив у Черкасах квартиру – аби прописатися й лікуватися в центрі. Недавно усі подивилися сюжет про діаліз ний центр на Донеччині. Там у влади гроші закінчилися, то не було за що препарати купувати діалізникам. Наші руками розведуть – нема грошей та й усе. Німці такого не допустять. Вони минулий рік лікували нас за свій кошт.
Самусенко розповідає про різницю між обласною лікарнею та центром "Фрезеніус" - Як тільки перейшов у "Фрезеніус", за тиждень зняли обмеження на калій. – розказує. -
Діалізникам продукти з калієм не можна, бо він не виводиться. Не можна було їсти помідори, полуницю, банани, ще багато що. В обласній лікарні за пів року мені це обмеження ніхто не зняв. Коли йшов з обласної лікарні – гемоглобін був 70. Зараз у мене 130 – це при нормі 110. І після цього хтось розказує що рівень послуг і там і там однаковий? Чого ніхто не хоче взяти і зрівняти показники з якими я був в Обласній лікарні і з якими я зараз у "Фрезеніусі"? Губернатор навіть слухати цього не хоче.
Гена пояснює, у "Фрезеніусі" ніяких додаткових ліків чи витрат не вимагають. - На 8 березня вирішили скинутися медсестрам по 30 гривень. – каже. – Прийшла старша медсестра, всім пороздавала мовчки по 30 гривень. В обласній як лежав – на кожне свято збирають гроші. У них це нормально.
Не потрібно купувати розчини, медичні рукавички, шприци. Окрім очищення крові через апарат, діалізникам уколюють спеціальні препарати, котрі впливають на виробництво еритроцитів. Організм діалізників їх не виробляє.
- Не пам'ятаю, що за препарат, але вартість його кілька тисяч гривень. Треба раз чи два на місяць. У "Фрезеніусі" це все входить у процедуру. – розказує чоловік. – Що буде в районці – не ясно. Усім страшно. Всі розуміють, що це все не просто так. Чого б ті самі гроші не перерахувати "Фрезеніусу"? Люди сміються, що в обласні йі районах нам замість діалізу будуть "третій отжим" робити. Це як пакетик чаю. Можна заварити раз, а можна по три рази.
Геннадій каже, що не знає, як працюватиме та житиме, коли перейде в районну лікарню і показники погіршаться. - Не знаю, як зможу працювати. Як згадаю той стан, коли йдеш і до землі тягне… А окрім роботи що – пенсія інваліда першої групи. Говорив з медсестрами з обласної. Кажуть, якщо апарати працюватимуть в три чи чотири зміни – вони по звільняються. Ніхто не хоче працювати як на каторзі. Там і раніше кадри не дуже трималися. А це буде взагалі. У "Фрезеніусі" між хворими перерва пів години. За цей час апарат миють. В обласній цього ніхто не робив. А як вмикатимуть в три-чотири зміни, тим більше ніхто робити цього не буде.
Розказує, що ніхто з діалізників запевненням, як все буде добре без "Фрезеніусу" не вірить.
- На камеру пацієнти розказують, як їм добре. То все повний брєд. Як ти залежиш від апарату й лікаря – скажеш усе, що накажуть сказати. – каже чоловік. – В таких умовах не тільки губернатора розхвалиш, але й чужі злочини на себе візьмеш. Бо завтра так скрутить, а жити ж хочеться.
Самусенко живе з дружиною Валентиною у центрі міста. Дітей не має.
- Я й так залежу від апарату. – каже на прощання. – Повірте, в мене життя нелегке. І мені хочеться жити хоча б так, як я живу зараз. У "Фрезеніусі" мені й при неповному діалізі нормально. Хай би вийшов губернатор хоча б раз – вислухав. А так – нікому ми не треба.
