Хто такі Галдони і шо їм нада

Коли по тому як року одна тисяча дев'ятсот дев'ятдесят першого від Різдва Христового розкололася на більші і менші друзки штучна, гігантська, демонічно темна і потворно страшна гора,  йшов радісно підстрибом галичанин звивистою і горбатою дорогою, де-не-де рівнинною і ще рідше висхідною, та й дійшов і дострибався до того, що  упав у яму. Йшов  з іншого боку, тою дорогою,  ще більш зигзагоподібною і горбатою, безрадісний донеччанин, та й теж упав в яму, коли раптом став сильно радісним.  У ту саму яму. А яма була глибока, темна, немов в дупі мавра,  і безумно сира, затхла насподі.  Та яма вражала не лише своєю глибиною, але й ємністю, саме тому галичанин і донеччанин сяк-так до пори до часу мирилися поміж собою. Ясна річ, ні той, ні інший не були в захваті від того, що вони топчуть дно ями, а промені сонечка, високо-високо, знущально виграють їхніми зморхлими фізіями, даруючи їм жевріючу житейську теплоту, проте імперативно в ямі.   З досади безпробудно нарікаючи один на одного, перекладаючи провину за падіння один на одного, знаходили й поміж тим спільні теми для обговорення і навіть, траплялося, доходили спільного знаменника.

Неодноразово вони пробували, поперемінно і водночас, самотужки видертися з ями, однак далі вертикальної і дуже умовної середини безодні не просувалися, скочувалися або назад на днище, або невисоко застрявали на глиняних опуклостях величезної баюри, бо чим  вище було дертися.., тим дужче світило і палило  в пику вищезгадане сонечко понад ямою, ніби навмисно зводячи нанівець всі їхні  зусилля.

Дарма ридма-ридав міжетнічний Сізіф, вони не здавалися. Вони осібно заприсяглися на мові і язику і без всякої "абетки" заповзялися  будь-що вилізти нагору. Не гребуючи будь-якими методами !  Цураючись в житті лишень аутсайдерства ! Адже на їхню нелегку долю випало ще й на власні очі уздріти, як  палі в їхню вибоїну,  - інший галичанин та інший донеччанин, з тої самої, що й вони плоті і крові, після серії безпардонних потуг, тріумфально таки видерлися на волю ! А тепер звисока пускали їм люстерком зайчиків та й казали, що вони, милосердні і відважні, дають їм світло, а відтак просили скромно величати себе не інакше як "світилами", а коли прийде час, то "воістину і без базара" витягнуть їх туди, де сила-силенна  світла ! В нас же вийшло, то які підстави вважати, що у вас ні – з нашою поміччю ?!?

Понад те, обіцяють світила, на все свій час – ми йдемо до "країни інків" семимильними, а не десятимильними кроками, щоправда, одні погані – на Схід, а іншим поганим кортить – на Захід.

І настав цей час ! Довгожданий, казковий час !  Сонячні, дажбожі діти, один за одним і один наперед одного, значно рідше симетрично-паралельно один одному, почали знижатися до них.  Майже всі вони, зрозуміло, були у штанях – хто в класичних, дорогих і не дуже, хто в шароварах, хто в подертих і протертих джинсах, хто в дідових воєнних з  тризубом, хто в дідових - з червоною звьоздочкою,  хтось, десь, в спортивних а-ля  залатиє 90-Є, а дехто і без штанів..., такий бідний, нещасний і сексі... І кожен, про всяк випадок, в підгузниках поверх штанів. Дехто, на знак солідарності і вірності, був в спідниці, і без "памперсів", а показово, і дуже сміло,  в прокладках, щоб його не примусили доводити свою вірність тампонами... Та поголовно всіх їх ріднило одне: шлейки.

Саме з допомогою підтяжок – штанів, спідниці, трусів – "сонячні" спускалися в глиб низу, аби просвітити тюремників і пообіцяти незабарне визволення, з однією Умовою...  Хтось невидимий і дуже сильний там нагорі, і, мабуть, дуже сонячний,  розтягував, координував, маніпулював і міцно тримав канати не туалетного одягу (і того, що в трусах, також). І вочевидь, підтяжки були "маде ін нот Юкрейн", тільки підтяжки, все інше, ясна річ, вітчизняних продуцентів, крім дорогих штанів і спідниць, звичайно. А от, як там з трусами-стрінгами, чесно, не в курсі... - підтяжки сто відсотків "зелені".

Як правило, "згори понижені" відвідували  "знизу понижених" п'ятками на землю. Що вдієш, правило є правило, цикл є цикл. Та були й такі, що високо зависали над головами знизу понижених і згори понижених, відверто гребуючи замащуватися порохом "нижніх світів".  Одначе, висячі "верхнього ярусу світового древа" були порядно впевнені в своїй  світлості і визвольності, аж до фривольності подеколи.

Цього разу "снізошедшиє"  на словах були  трішки  менш багатообіцяючими, ніж зазвичай, хіба що за винятком деяких " в дідових з тризубом на пряжці ременя " і " в дідових із звьоздочкою". Ставка робилася на те, щоб вразити "тубільців" короткотривалою силою своїх сонячних зайчиків.  "Сини божі", "сини неба" показали їм, як з пальця вогонь запалювати  для великої і малої пожежі (несказанна магія !), показали, як кувати зброю ( а самі, падлюки, давно лазерами і плазмою воюють),  далі – як правильно полювати на динозаврів і мамонтів, і вкотре повідали людським істотам, хто з них мамонт, а хто недобитий, небезпечний, дивом уцілілий, тиранозавр ;  подарували "колесо закону" із п'ятьма шпицями, без болотніка, вказали на фіру ( а самі, гади, давно колесять ефіром і повітрячком на різногеометричних літальних апаратах ).  І нарешті – квінтесенція ! –   навчили їх ідеографічного письма – на "папірусах",  галочками й хрестиками, навпроти імен божків, себто себе коханих.  Традиційно не могли вони оминути дражливого питання місця світу, в який зійшли, в "Мультивсесвіті". Традиційно, ієрархія з легкістю подолала десятки ступенів нагору.  На словах, на, о диво, людських і всім доступних словах.

А щоб "тимчасово" понижених не діймали циклічні підозри у астральних хитрощах, фокусах високих істот, вони залишили їм сувенір пірамідку.  І не одну. І бовванів досхочу. Та й наказали їм не сплавлювати тих бовванів завчасу, аж поки не скінчиться цикл і настане інший – з іншими бовванами і пірамідками.  Та й полетіли назад, туди, де кілька сонць і безліч супутників, кожен до свого, сонця.

А втім, не все так гладко для кожного "небожителя", не все. Декому відверто не поталанило: земні людці не завше такі примітивні, як гріх подумати,  взяли та й обрізали крильця.., сорі, шлейки – і просто в мордяку тримачам, що нагорі. З того всього, вийшла Умова Упс.   Та й собі по морді рукою після такого, ну, як божкові не дати ?!   Та не горюють надто і довго лузери, які залишилися в безодні зимувати, чи то пак, більш слушно сказати, не спочивати на сонячному пантеоні.   Невдахи у своєму арсеналі мають достатньо світла, хавки і холодної зброї, щоби не пропасти в ямі і не віддати себе на поталу "варварам".  А дехто має й вогнепальні боєприпаси, благо, як мовилося вище, ємкості ямі не позичати.

Сидять знову засмучені, в різних кутах, спільної платонової печери, галичанин і донеччанин, та й думку гадають, чому я не сокіл, чому не літаю, чому мені боженьки крильця не дали, а бовванів не чарівних і не чарівливих  скіко і скока позалишали !?! І раптом вони синхронно осявають, без зайчиків і дзеркалець.  Схоплюються на ноги, та й гайда на зустріч один одному з розпростертими руками.

"Ти хто ?" - запитує донеччанин.

" Галичанин" – відповідає галичанин.

"А ти хто ?" - питає галичанин.

"Донеччанин" – каже донеччанин.

" А Вони хто ??" - один до одного.

" Гал-дони !" – озвучують одночасно після вдумливої паузи.

" А ми хто ???" – знову один до одного.

" Галдони, ясний пень і перець !!" - викрикують на радощах, але ще не спішать обніматися.

"І шо всьо ето значіт ?"

"А значить се, шо ми тоже так можемо. Міркуй, чоловічку, міркуй, виключай "Мурку", включай трохи "Рурку". Раз ми галдони, раз ми  узгодили це питання зі мнов і с тобов, раз і навіки, то ми, виходить, брате, такой  гнучкі і розтяжні. А шо нема в нас шлейків ше, то до цьоціної лямпочкі се..., первинна – функція, а сам предмет – вторинний, видиш, а ти й не знаВ !"

"Нє совсєм..., нє совсяк, братуха, панятка..." - каже тот і чухмарить шию.

"Ціхонько будь, всьо понятка, вже кажу як воно є, бери мій олівец чи свій карандаш і записуй", - каже сей і тримає руки у кишенях. – "Для особо одарьонних гєроїчєскімі лічностямі  і корисними копалинами пояснюю:  як знайдемо у цій норі якогось великого фуя, а їх тут є троха, позалишалосі і ше не поназнаходилисі себе на сім любім світі.., як не люстерками, але зайчиками.., засвітимося перед кимось з них, як обкрутимо його.., то він нас розтягне вверх... – нема такого хлопа на землі, шоби зі сходом Сонця на світло не вставало в него..., до світлої нірки  не тягло б !   І як повезе нам, то сповземо з фуя вчасно – лиш треба тілько нам фист великого шукати і знайти. А не сповзе, то вже така доля.., то похвалить нас зато, за то. А порвемся, то не прорвемся.., зато прославимся..., шо тоже коштує гроші, шо тоже, як ти розумієш, гоже. На все свій покупець. А нам пофуєць до яєць з того.

" Нєхила мисліш, браток, астряк ти, нє храбак, в-натурє, ідея нравітса, малиш !"

" Ідєя теж коштує бабки, браток, май на увазі, тримай моцно руки на вазі !"

І тут в одного брата сяйнуло, наче блискавкою, знову:

" Найліпше, брате, знаєш шо-о ? Нє, не знаєш ти, ніц не знаєш ти, чоловічку, а Я знаю... (хи-хи)  Найліпше, брате, копати яму. На зуб даю, на свій молодий і твій золотий.

" А нафіга такі качєлі ?? "

" Я поняв, як устроян етот файний мір ! Я прозрів ! Мірів багатезно є, чуваче,  не обміряєш, oh yeah ! І якшо підкопати децл вниз, де стоїш ти, дятле, то ввидиш ти і я з тобов, шо ми нагорі.., ая, ая, ...бо сонце, курва, світит трохи тута нам, шо не кажи..., а під нами полюбому мусить  бути хтось – якась мушня, мля,  скоріше, хробатня... Вот така фігня.

" І шо, жерти снова ?.."

" Як " і шо" ??  Яке "снова" ?? Це Super Nova ! Ми боги, чоловіче !! Ми можем, трясця, теж тойво..., як тоті, на шлейках, вліво, вправо, влєто, взіму, йо-йо !..

" Нєту в нас шлейків, чоловіче ?!! А-а-а ! Згадав..., ми ж галдони ! Функція – важна ! Ура-а !!!"

" Будуть з тебе люди, брате. Ну всьо, давай до роботи, чеши, чи тебе не брати ?..

" Куда не брати ?.. Какой работи, ти чаво ?.."

" Я не тойво...Уважно копати, брате,  не зволікати, не гнати ! Ми збудуємо все заново і сизнова, фак !  Це основа ! Основа, чувак ! А я, дурак...

" Не хачу капать я больше, хачу балтать я о Вєліком, больше, дольше , ах !  Нє буду, мля буду, нє паможет даже ачєрєдной трах !"

" Давай копай, копай,  кому кажу ! Ну, харашо... - прашу, ну пажалуйста, брателло, очєнь прашу тєбя.., вєдь функция твая – всєво аснова змнова битія ! Ага, ага. Кратом слить нє пазор, єсляк звучіт нє двіж, мєдляк,  в зазор зємлі, із-под зємлі !  А я віднині – жрець, і хай не вхопить мене знову грець. Віднині я кул-ь-ту-ро-лог, астролог і уролог !!! Ура країна і ну пагаді страна, прийшов ульот, прийшов атпад, не віриш – зирни Айпад !!!!!!!!!!".

Мораль історії. У світі "вищому" перемагає завжди більше зло. Справжня мафія, справжні гангстери, справжні боси, включно з босом босів, історично, на людях завжди носять штани на шлейках, і аж ніяк не спідниці, не кажучи про труси.   А ями риють не лише для себе, а й собі...  І не суттєво насправді, чиїми руками і чиїми голосами, і до яких світів – це й так зрозуміло...  А проте, галдонам слава !

"Ліпше – насильство  не використовувати. Найліпше – не використовувати використаних. А ідеально – корисливих".                                                                                                  Меєр Ланскі (крутий дядько, був).