Що таке Нація?

Виходячи з того, що головна всесвітня організація після Другої світової війни – це Організація Об'єднаних Націй, а після Першої світової – Ліга Націй, то, мабуть, з 1919 р. світова спільнота не бачить інших спільнот людей, окрім Націй, сукупність яких могла б представляти людство.

Відмітимо, що ця впевненість – явище досить нове з історичної точки зору. Конкретну політичну і правову роль поняття "нація" грає лише з XVIII ст. Охопила ця "національна" пошесть Європу в першій половині ХІХ століття, а весь світ піддався їй в ХХ столітті. Отже, коріння націоналізму потрібно шукати в Європі, звідки цей "вірус" поширився. Що цікаво, без Освіти і тут не обійшлося. Що ще цікавіше, так це те, що само слово "нація" має вельми різний сенс, і існування цього початкового різночитання хронічно підривало і підриває світову стабільність. Але давайте по порядку, представимо "кар'єру" цього слова відповідно до викладу київського історика Георгія Касьянова.

Слово "нація" походить від латинського natio (рід, плем'я). Спочатку цей термін мав декілька зверхній сенс: у Древньому Римі так називали групи чужаків з певного регіону, зазвичай об'єднаних кровними зв'язками. Ці люди не мали прав громадян Риму. Ще так називали віддалені варварські народи. Загалом, слово "народ" зазвичай застосовувалося до "своїх", а "нація" – до чужаків. Після 212 р., коли права громадянства отримали всі вільні мешканці Імперії, "націями" почали називати представників певних регіонів Імперії.

У Середньовіччі "націями" були як далекі народи, так і землячества – купців або студентів. Так себе іменували з кінця ХІІІ століття представникиі певних угрупувань на церковних соборах. Але зазвичай це поняття не мало вираженого етнічного вмісту, позначаючи швидше ситуативні групи за інтересами, що засновані на територіальній, етнічній або політичній спільності. Поступово слово набувало меж престижності. У XV ст. поняття "нація" потрапляє в юридичні документи. У 1486 р. застосовується назва "Римська імперія германської нації", яка вже дещо ближче до сучасності.

Приблизно в XVI ст. в Англії стали ототожнювати поняття "нації" з "народом", застосовуючи його для позначення всього населення країни. Це ототожнення і поклало початок блискучому піднесенню терміну "нація". Але! Це визначення було територіально-політичним, а не етнічним або мовним. Остаточно оформилося таке значення слова в риториці французької Просвіти останньої чверті XVIІІ ст, в гаслах Великої французької революції. Надалі слово "нація" стало популярним серед тих народів, де процес утворення націй збігався з процесом формування централізованої держави і чия еліта була відносно культурно однорідною. Тобто, в таку "націю" включалося все населення країни, незалежно від етнічного походження. Так це розуміли у Франції і Англії – передових державах ХІХ ст. Там "нація" стала політичним символом, синонімом суверенності народу; становлення нації було складовою процесу демократизації, елементом громадянськості, патріотизму. Тому в англійській і французькій мові поняття "нація" є синонімом "країни", "держави". У міру демократизації (а без цього – нікуди) держава стає виразником волі не правителів, а народу, свідомих громадян, тому поняття державних інтересів часто замінюється "національними інтересами". Саме у такому значенні малися на увазі ті нації, які увійшли до Ліги націй і ООН, тобто поняття держава–нация–народ – синоніми.

Прорив "нації" як політичного символу в результаті діяльності просвітителів був викликаний ще і тим, що європейська Просвіта дезавуювала, викривала священну суть монаршої влади і планомірно руйнувала "абсурдну" релігійну віру. Це вело до втрати традиційних соціальних "кумирів" і традиційної лояльності до "влади від Бога", яка до того була властива підданим. "Король помер", але хто ж "да здравствує"? Змінилося джерело суверенної влади, похитнулася віра, змінилося розуміння того, що ж є з'єднувальною тканиною суспільства. Тому віра саме в націю логічно стала у Франції ХІХ століття "цивільною релігією". Нація-народ стала джерелом суверенітету і об'єктом лояльності населення, яке перетворилося з "підданих монархії" в "громадян національної держави". І якщо раніше сувереном, джерелом права, був монарх, божий помазаник, то тепер їм став народ-нація.

Але в Центральній і Східній Європі затвердилося інше розуміння нації, пов'язане з впливом німецької мови, інтелектуальних традицій (через університети регіону) і існуванням багатонаціональних імперій. Німеччина була до 1871 р. розірвана на безліч окремих держав, князівств і вільних міст, тому утворився синонімічний ряд: нация–народ (люди, об'єднані загальною культурою, мовою, традиціями), а ось держава із зрозумілих причин до цього ряду не увійшла. У широкому ареалі впливу німецької культури нація представлялася як культурно-мовна, тобто етнічно-духовна, спільність. Об'єднання в одну державу, державна інтеграція були тоді лише метою німецької нації.

Інтелектуальні еліти слов'янських народів (і русскіх у тому числі) в ХІХ ст. здобували освіту переважно в німецьких університетах або ж знаходилися під впливом німецької філософії і суспільствознавства, а тому засвоїли саме етнічно-духовне трактування нації. Тим більше що більшість слов'янських народів не мали своїх незалежних держав і лише вступали в стадію "національного відродження", "націоналізму". Це трактування своєрідно підтримало поширення ідей социал-дарвінізму, в якому закони боротьби за існування, виживання сильних біологічних видів і популяцій були перенесені на соціальні реалії. Виникають ідеї глобальної конкуренції і боротьби рас, націй. Ранній романтичний націоналізм, головним втіленням якого був ірраціональний "народний дух", все частіше поступається місцем вже "науковим" ідеям винятковості і національної переваги.

Загалом, ми бачимо, що значень і сенсів нації було створено більш ніж достатньо для того, щоб заплутати "національне питання" і трактування націоналізму і поставити масове розуміння всіх цих явищ в залежність від ідеологічно і політично ангажованих чорно-білих оцінок (адже хочеться простіше!). Тобто в спорі з питання "нації" ті, що сперечаються можуть говорити про різні речі і з цієї ж причини взагалі не розуміти один одного.

Домінуючими стали саме територіально-політичне (цивільне) та етнічно-духовне трактування.