Дисидентський рух в УРСР

Дисидентство – це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці. Середина 50-х рр. – зародження дисидентського руху в СРСР, зокрема в УРСР. Дисидентами виступали проти діючого політичного режиму.

Основною ідеєю опозиційного руху в Україні була ідея самостійності, незалежності та відокремлення Батьківщини від радянського гніту.

Діяльність дисидентів полягала в створенні підпільних організацій, метою яких була консолідація опозиційно налаштованої інтелігенції, проведення мистецьких, політичних заходів, розповсюдження забороненої на той час літератури з метою зміни суспільної свідомості й повалення діючого режиму.

Дисиденти хотіли донести до світової громадськості та урядів демократичних держав правду про комуністичний тоталітарний режим: про порушення ним міжнародних актів і власних законів, прав людини, про жорстоке переслідування інакомислячих і учасників національно-визвольної боротьби.

Найбільш відомими підпільними організаціями стали: "Супутник" - об'єднання молоді (створене студентами театрального інституту та консерваторії). Проводилися підпільно творчі вечори. Підпільна організація "Пролісок", Український революційний центр, "Реалістичний робітничий гурток демократів", Українська робітничо-селянська спілка.

Влада переслідувала дисидентські організації. У 1961 – 1965 рр. було проведено судові процеси проти активних її членів. Репресії були спрямовані проти П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Мороза та інших. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС. Також цього року й місяця Львівський обласний суд засудив відомого дисидента Левка Лук'яненка до розстрілу. Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі.

Імена, які ми повинні запам'ятати: Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Микола Плахотнюк, Сергій Параджанов, Микола Горбаль, Василь Січко, Володимир Монбланов та багато інших.