Обов'язкова програма

Років сім тому мого колишнього чоловіка попросили побути на Новий рік Дідом Морозом і повітати діточок співробітників виноробного заводу. Він був високого зросту, мав підходящий бас і не проти був підзаробити премію. Снігурку йому підібрали з сусіднього цеху. Так і пішли вони в народ.

Увечері благовірного під білі руки привели колеги додому. Таким "вгашеним" я не бачила чоловіка ніколи. Він не зловживав спиртним. А тут – картина маслом: борода з'їхала на півобличчя, кожух розхристаний, шапка на потилиці, у торбі з подарунками – пляшка горілки.

- Ти навіть не уявляєш, яка це фігня – оці привітання, - виправдовувався наступного ранку чоловік, ковтаючи розсіл і потираючи червоні очі. - Спочатку з малими вигецай обязатєльну програму, віршики там, пісеньки, а потім родітєлі залишають малих у кімнаті, а нас со Снєгурочкой на кухню тягнуть. Ну як ти гостєпріімним откажеш?

Наскільки мені відомо, двох останніх у списку дітей мій Дід Мороз не привітав. Добрі люди порадили не травмувати їх ніжну психіку.

Премію він не отримав, а пляшку горілки, подаровану кимось із "гостєпріімних родітєлєй", відніс на завод.