Четвер, 21 серпня 2008 20:09

"Усі, крім сестри, загинули"

Автор: фото: Олександр ВОРОНОВСЬКИЙ
  Праворуч сидить колишня вихователька дитсадка Манеллі Вайсурадзе. Один осколок влучив їй в око, ще один — у стегно, чотири — у сідниці. Ліворуч лежить Фатіма Тхеліді — колишня ткаля, Герой соціалістичної праці. Осколком їй відірвало язик та випалило горло
Праворуч сидить колишня вихователька дитсадка Манеллі Вайсурадзе. Один осколок влучив їй в око, ще один — у стегно, чотири — у сідниці. Ліворуч лежить Фатіма Тхеліді — колишня ткаля, Герой соціалістичної праці. Осколком їй відірвало язик та випалило горло

Десятиповерхова Центральна республіканська лікарня в Тбілісі, столиці Грузії, має два крила. Одне називають "радянським". Воно нагадує українські районні лікарні, тут лежить більшість хворих. Крило на другому поверсі називають "європейським". Там зроблено євроремонт, розташована реанімація.

Кабінет головлікаря — в "радянському" крилі. До нього веде довгий коридор. Двері в усі палати відчинені: спека. Вони забиті людьми, переважно чоловіками, в кожній доставлено кілька ліжок.

56-річний головлікар Ніколас Кіпшидзе — невисокий, повний. У його приймальні попільниця забита недопалками. Видно, що чоловік утомлений, але приймає радо. Показує ікону Богородиці на тумбочці біля свого столу. Каже:

— Її подарувала ваша перша леді. Катерина Ющенко приїжджала сюди рік тому.

Очі в лікаря червоні.

— Працюємо 24 години на добу, — розводить руками. — Для нас війна перетворилася в один суцільний день. Це, — киває головою в бік палат, — "вторинні" хворі. Перші надходили в госпіталь міста Горі. А потім уже їх перевезли сюди та в інші лікарні Тбілісі.

Перших поранених доставили 8 серпня. Це були двоє грузинських солдатів із осколковими пораненнями та хлопчик років 11 з пораненою головою.

— Кілька днів тому мама забрала його в дитячу лікарню, — розповідає Ніколас. — Зараз у нас 120 поранених: 18 — цивільні, інші — солдати. Більшість поранень — осколкові в ногу, всі хворі живі. Сьогодні привезли жінку, яка зламала ногу після вівторкового інциденту в Ігоеті, — каже про випадок, коли російський бронетранспортер наїхав на грузинські поліцейські машини. — Наша пацієнтка була там, злякалася, що танк їде на людей і побігла. Але об щось перечепилася та зламала ногу. Зараз будемо її оперувати.

До хворих ідемо із хірургом Іриною Абрамішвілі, 30 років. Її довге русяве волосся зібране в хвостик, у вухах сережки з червоними коралами. Розповідає, що незаміжня, бо за роботою на це немає часу. Лікарем працює сім років. Училася в Москві.

— Не уявляю, як буду повертатися до нормального життя, — зізнається жінка. — Мрію виспатися, бо зараз спимо по 2–3 години. Тут у нас бабусі з Горі, — відчиняє двері палати.

У маленькій кімнатці два ліжка. На одному сидить 66-річна Манеллі Вайсурадзе — колишня вихователька дитячого садка. Вона повна, коротко стрижена, із заплилим оком — туди потрапив осколок від бомби. Жінці зробили операцію.

Після бомбардування в нього стався інфаркт

— Лікарі кажуть, що бачитиму лише трохи, — бідкається вона. — А раніше мала 100-відсотковий зір.

Пригадує день бомбардування:

— Я вийшла з дому по гуманітарну допомогу, яку привезли із Тбілісі, і побачила, як літак скидає бомбу. Устигла упасти за кілька десятків метрів у кущі. Людей, які роздавали гуманітарку, розірвало на місці на моїх очах. Убило сусіда. У мене куля пройшла через стегно, один осколок потрапив у око, чотири — в сідниці.

У Манеллі чотирикімнатна квартира. Вона вціліла, чоловік залишився її стерегти.

На сусідньому ліжку — 68-річна Фатіма Тхеліді та її 64-річна сестра Таня. Фатіма в минулому ткаля, Герой соціалістичної праці. Її чоловік помер, у Горі жила сама, дочка Ґіюлі та син Тхео мешкають у Тбілісі. Фатіма не може говорити — у неї випалене горло. Жінці зробили чотири операції. На лівій щоці в неї запеклася кров. Замість хворої розповідає сестра — сухенька охайна жінка в чорній сукні, з рожевим носовичком у руках:

— Фатіма тримає курей. Одна курка загубилася, і вона пішла на дорогу її шукати. У цей час на двоповерхівку, де вона живе, упала бомба. Усі, крім сестри, загинули. Фатіма побігла в школу, де були грузинські солдати. Зараз із нею ночує дочка, а я живу в передмісті Руставі — їжджу сюди маршруткою.

Тхео — командир батальйону в грузинській армії.

— Ми йому тільки сьогодні сказали, що з матір"ю сталося, — зізнається Таня. — Раніше не казали, бо ще візьме та втече з армії. А сестрі не кажемо, що її будинку вже немає. Коли питає, що з ним, запевняємо, що розбомбили, але ледь-ледь.

Поки піднімаємося на другий поверх, Ірина Абрамішвілі розповідає, що грузинські лікарі отримують у середньому 800 ларі ($500. — "ГПУ").

— Але для цього треба ду-у-у-же багато робити операцій і чергувати, — відчиняє двері в реанімаційне відділення.

Двері в палати зачинені, але хворих видно через вікна, які виходять у коридор. В одній палаті сидить чоловік років 45, у кисневій масці.

— Він дуже важкий, — пояснює Ірина. — Із Горі. Після бомбардування у нього стався інфаркт.

Заходимо в палату до двох літніх жінок. 79-річна Ольга Маранеллі в минулому вчителька грузинської мови. Вона йшла по хліб до магазину, поряд упала бомба. У жінки скалка пройшла біля серця, вона лежить із катетером.

— У мене немає родичів, — каже грузинською. — Якщо мій будинок розбомбили, де я буду жити?

Її сусідка по палаті 68-річна Софія Чехладзе раніше працювала медсестрою. Ішла на консультацію, коли приміщення лікарні почали бомбити. Скалка потрапила їй у ногу.

Ще в одній палаті лежить єдиний на всю лікарню осетинський солдат — років 25, зростом під два метри, широкоплечий, русявий. Він у комі. У роті — апарат штучного дихання.

— Його теж поранило осколками від бомби, — пояснює Ірина. — У лівий бік і в ногу. Якщо знову почнеться кровотеча, в нього немає шансів.

Зараз ви читаєте новину «"Усі, крім сестри, загинули"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода