Ексклюзиви
Четвер, 14 серпня 2008 17:52

Росія напала на Грузію

Автор: фото: REUTERS/Гліб Гаранич
  Мешканець грузинського міста Горі біля свого будинку, розбомбленого 11 серпня 2008 року
Мешканець грузинського міста Горі біля свого будинку, розбомбленого 11 серпня 2008 року

Літак рейсу Київ — Тбілісі 12 серпня був заповнений ледь на чверть. Я розговорився з однією із трьох стюардес — 20-річною Вансою. Запитав, чи немає у Грузії паніки у зв"язку з тим, що Росія розв"язала проти неї війну.

Кароока дівчина запевнила, що — ні. А те, що з Тбілісі до Києва літаки переповнені вщент, а назад майже порожні — Ванса пояснила природним страхом людей.

— Ми були в аеровокзалі, коли росіяни скинули бомби неподалік аеропорту, — згадує вона. — Так перелякалися! Усі вибігли на вулицю. Боялися, що бомбу кинуть у приміщення аеропорту. Але обійшлося. Тільки радар розбили — тепер ми не можемо приймати кілька літаків одночасно.

Ванса постійно каже "ми й вони":

— Вони нас можуть захопити, але ніколи не переможуть!

Паніки у столиці Грузії я справді не помітив. Про незвичність ситуації свідчить хіба що майже порожній аеропорт.

Гуляю нічним містом. Неподалік річки Кури натикаюся на кумедну металеву скульптуру — у чоловіка, як і в Паніковського у Києві, відламаний ціпок.

— Це двірник Ніко, — пояснює хлопець, який сидить на бордюрі метрів за 20 від скульптури. — А чому б не поставити пам"ятник двірнику? — не розуміє мого здивування. — Його всі поважали, бо він добре прибирав вулицю, ні на кого не нападав і ні до кого не ішов із війною.

Називає себе Романом Джиджишвілі, каже, що йому 22 роки.

— А чому б мені не посидіти на лавці серед ночі біля свого дому після мітингу? — ще раз дивується на запитання про причини сидіння о першій ночі на лавці. — Хороша погода. Мені не спиться. Ото й сиджу тут, ні на кого не нападаю.

Вони нас можуть захопити, але ніколи не переможуть

Роман майже рік працював у Одесі будівельником, заробив грошей і повернувся до Тбілісі два місяці тому.

— Ви — наші брати! — чую від жінки на вулиці, коли запитую у неї дорогу.

— Хто ваші брати? — перепитую.

— Росіяни. Ми не хочемо з вами воювати.

Уточнюю, що я — українець. Жінка каже, що українці — ще більші брати грузинів. На початку 1990-х під час боїв у Абхазії вона втекла до Тбілісі. Влаштувалася на роботу архіваріусом до державної установи. Їй у будинку цієї установи дали кімнату, й вона мешкає там, бо іншого житла не має.

Заходжу до крамниці "Будинок вина". Її власник 78-річний Олександр Курдадзе пропонує скуштувати склянку сухого вина. Розповідає про себе: доктор наук, винахідник у виноробній галузі. Має трьох синів, шістьох онуків та онучок і двох правнуків. Пенсія невелика, тому займається бізнесом. Каже, прикро за росіян, серед яких у нього багато друзів.

У цей час до магазину заходить високий чоловік. Просить російською гарного вина. Він приїхав із Кисловодська тиждень тому до приятелів. Дивується, чому його країна напала на дружелюбних грузинів. Купує літр вина і йде.

— Якщо Тбілісі атакуватимуть російські танки, то ми боротимемося, — говорить помічниця власника магазину Натела. — Не моє покоління, а молоді люди. Ми не дозволимо себе принижувати.

Незабаром повертається росіянин із Кисловодська — вже трохи напідпитку. Пояснює, що йому та друзям сподобалося вино, і він купить ще.

— Це правильно, — каже господар. — Пити вино краще, ніж воювати.

Зараз ви читаєте новину «Росія напала на Грузію». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода