Ексклюзиви
Середа, 20 серпня 2008 18:19

Про радість на війні

Війна — це час особливо виразних контрастів. Кілька днів тому в Тбілісі я сів за столиком невеличкого ресторанчика, який розташований впритул до більшого і дорожчого ресторану "Хлібний дім". Одразу звернув увагу, що в "Хлібному домі" якась піднесеність, а на столі виставлене шампанське в келихах.

Не встиг скуштувати перший грузинський хінкалі, який нагадує наш вареник, як із сусіднього ресторану залунала музика. Грали марш Мендельсона, який звучить лише під час весілля. На доріжці, яка веде до ресторану, з"явилися молоді — пишно вбрані і щасливо усміхнені. При вході до закладу їх зустрічали ще більш усміхнені родичі та друзі. Вони випили шампанського й зайшли всередину. Це відбувалося в останній день жалоби, яку проголосив президент Грузії Михаїл Саакашвілі.

Неможливо собі уявити, щоб так відверто гуляли під час Другої світової. Їх не тільки засудили б оточуючі, але, імовірно, ще й заарештували б.

Вони випили шампанського й зайшли до ресторану

Я до того, що світ змінився і війни в ньому теж змінилися. Нині вони вже не є тотальними, коли в конфлікт утягнута вся нація. Війна стає справою професіоналів. Вони воюють, убивають одне одного. Решта нації стежить за подіями, обурюється, співчуває, але при тому живе власним життям. Мало того, цивільні громадяни воюючих держав не обов"язково сваряться між собою. І навіть до військових не обов"язково ставляться вороже. Я спостерігав обійми грузинського селянина і майора російської армії. Грузин казав, що ворогують генерали і президенти, а ми, мовляв, прості люди, у нас своє життя.

Одна тільки біда: хоч так, хоч сяк, але бої ведуться не на безлюдних полях, а на територіях, де живуть оті самі прості люди. І вони не можуть не страждати й не гинути.

Зараз ви читаєте новину «Про радість на війні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода