"Прийшлося зняти туфлі на каблуках і відказатися від широких штанів"

69-річний Іван Крутовський із села Лісова Лисіївка Калинівського району має чотири велосипеди.

— За життя десь до 12 штук було, — розповідає. — Я без лісопета, як без рук. Зараз менше їздю. Нога болить через позвоночник. А то всьо ним возив. Геть сіно. Напхну у величезний мішок і на багажніку привозю. А то картошку з города перевезу, гарбузи, молоко на машину здам.

Першого велосипеда Іван Крутовський купив у 12 років. Взяв "Україну" харківського виробництва. Говорить, він найміцніший.

— Ходив з матір'ю на ланку буряки полоти, заробив за два роки 60 рублів. На них і купив велосипед. Відтоді з ним не розставався. Проїздив 20 років. Серед хлопців у мене був найкращий лісопед. Потім мінські пішли. Вони не такі плотні, як харківські.

"Україною" Іван Крутовський добирався на роботу у Вінницю 22 роки. Це за 20 км від дому. Витрачав на дорогу годину. З дружиною Євдокією, 70 років, їздять велосипедами до родичів у гості у сусіднє селище Турбів.

— Щоб не ці лісопети, я не знаю, що я робив би. Це так кажеться. Пройди ті кілометри чи пронеси торбу в руках, то потім нічого на світі милим не буде, — говорить.

36-річна Валентина Павлінська з міста Гнівань має город біля залізничних колій. Із сином Тимофієм приїхали кропити картоплю. Вона на старому велосипеді "Орльонок" їздить понад п'ять років. Син — на сучасному китайському.

— Відколи пересіла на велосипед, пропали проблеми зі здоров'ям, — відв'язує пластиковий бачок від велосипеда. — Схудла кілограмів на 10, перестали боліти ноги, тільки просила в чоловіка без рами. Бо той з рамою для жінки невдобний. Як часом їдеш у спідниці, ногу треба десь аж через плече задирати, то все під спідницею видко.

Валентина Олексіївна велосипедом щодня їздить на роботу за 20 км. Працює бухгалтером на приватній фірмі.

— Довелося поміняти гардероб. Спідниця має бути не облягаюча, а свободна. Прийшлося зняти туфлі на каблуках і відказатися від широких штанів, бо намотуються на цеп. Їх, канєшно, застібають прищепкою, але то ненадьожний способ. Якось їхала від мами із села Сутиски Тиврівського району. На рулі банка молока, на багажніку ззаді — відро маліни зі смородіною, а через руль перев'язана торбина із сиром і сметаною. На мені були широкі шовкові штани, бо в мами був сабантуй, то я вирядилася. Коли сідала на вєлосіпєд, штани пристібнула прищепкою. Їду, тут та прищепка злітає, а штанина моя в цепку закручується. Якось умудрилася, перескочила через руль і впала на дорогу. Всі руки до ліктів здерла, ноги здерла, зверху на мене полетіло відро з ягодами, банка з молоком розбилася. На щоці фінгал. Йду, плачу, а понімаю, що сама винна.

Щороку велосипедом вона із сином возить картоплю до Гнівані за 2,5 км.

— Якщо постараюся, то за раз можу взяти три мішки. Та їх треба дуже добре прив'язувати. І треба чотко тримати транспорт, щоб не було уклону на один бік, бо тяжко буде везти.

Каже, що ніяк не можуть підібрати велосипед для сина. За п'ять років поміняли чотири:

— На базарі — сплошний Китай. Ті велосипеди розвалюються прямо в руках. Он останній купили за 500 гривень подростковий. Місяць від покупки пройшов, і багажнік відвалився, потім відпало від рами переднє колесо.

×