Ексклюзиви
Середа, 01 березня 2006 18:01
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Шафа з кістяками

 

У кожного свій скелет у шафі. Мого звати Зіна. Вона дзвонить мені по робочому телефону і поздоровляє з кожним святом. При цьому називає на ім"я й по батькові, плутаючи останнє з прізвищем — Ольга Ваулієвна. Не ображаюся. Нехай.

Колись я написала про її горе матеріал. Зіна народила, але дітей у неї немає. Жінка впевнена, що їх украли у пологовому будинку. А їй сказали, що немовлята мертві. І так два рази. Ось уже кілька років вона намагається відновити справедливість через суд. Ходить по редакціях. Показує довідку від психіатра, що здорова. "Хочу одержати моральну компенсацію", — каже Зіна, розтягуючи кожне слово.

Я їй співчуваю. Але допомогти не можу. І відмовити у святкових дзвінках теж. Це ритуал її життя. Обов"язок, який вона придумала в ім"я того, що з нею могло статися. І не сталося. Це данина нереалізованому материнству. А я — маленький атрибут обряду. Терплю, бо розумію її почуття. Адже двоє людей називають мене мамою.

Там багато шмоток, що їх давно треба викинути

На день Святого Валентина Зіна побажала мені любові. Я подякувала, хоч уже давно не хочу, щоб мені дзвонили. Але це залежить не від мене, а від Зіни.

А поки що в моїй шафі оселилася Міка. Жива кішка. Не моя — вона гостює, доки її господарі у відрядженні. Спить у моїй постелі, грається з дітьми. У вільний час обстежує вміст гардероба. Це дається їй нелегко. Міка дивиться на мене, ніби хоче сказати: там багато шмоток, що їх давно треба викинути. Але мені шкода. А ще — страшно. Бо іноді здається: якщо почищу шафу, то знайду там не один скелет. Але я не готова до зустрічі з ними. Раптом вони захочуть більшого, ніж дзвонити по телефону?

Зараз ви читаєте новину «Шафа з кістяками». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода