Ексклюзиви
Середа, 15 березня 2006 17:17
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Не хочу собаку

 

Син давно просить собаку. Я опираюся. Псова тема виникає перед якимось святом. І забувається по його закінченню. А напередодні 8 Березня вона відпала, мабуть, надовго.

Вечір 7-го. У передчутті кайфу підбираюся до миски із креветками і пива. Дзвонить сусідка. Наші сини гуляють разом.

— Твій Ваня собаки злякався, упав, розсік підборіддя. Я рану промила. Доведеться зашивати.

Викликати таксі в переддень свята — дохлий номер. Забираю перелякану дитину: підборіддя кровоточить, у руці шматок стерильного бинта. Доходимо до траси. Ловлю якусь іномарку.

— Скільки платите? — перше питання водія.

Кажу, що не торгуватимуся. Дуже треба в лікарню. Вона за дві тролейбусні зупинки від нашого дому. "Грач" вимагає двадцятку. Мені все одно. Кров капає на куртку сина...

У травмпункті черга. Перед нами "швидка" привезла дев"ятирічну дівчинку. Її збив п"яний водій. Син у шоці. Заспокоюю, як можу. Він лікарів боїться. Зуби і то під загальним наркозом доводиться лікувати. Намагаюся сказати про це черговому лікареві.

У нас наркозу немає

— А в нас наркозу немає, — заспокоює він.

Нарешті син з"являється із пластирем на підборідді. Від страху навіть не плаче. Тільки скиглить крізь зуби:

— Там тітка боягузом мене обізвала. А та дівчинка так плакала! Їй, мабуть, ще болючіше було. Мамо, ну, хто придумав цей біль і кров?

Я не знаю, що відповісти. Сказати, що так життя влаштоване? Таке пояснення семирічного хлопця навряд чи задовольнить.

Назад їдемо на маршрутці. Син засинає з високо піднятою головою — щоб не зачепити поранене підборіддя. "Я більше не хочу собаку", — бурмоче він уві сні. Але тепер ми Вані обов"язково купимо щеня. Щоб зрозумів: життя влаштоване все-таки по-доброму. А собаки безвинніші за п"яних водіїв.

Зараз ви читаєте новину «Не хочу собаку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода