— Коли фашисти в наше село прийшли, багато хто із заможніших родин тішився. Казали: "Німчики прийшли, наші німчики". Думали, фашисти їх розкуркулювати не будуть, — згадує події 1941-го Ганна Чолій, 83 роки, із села Потік Рогатинського району на Івано-Франківщині.
Живе разом з онуками. Три роки тому похоронила чоловіка Миколу. Працювала вчителем початкових класів.
— Німці вважали наших людей за ніщо, — напружує зморшкувате чоло. — Пам"ятаю, прийшли до нас до хати. Я тоді з мачухою в хаті була. Мама померла, як мені півтора року було. То німець до моєї мачухи каже: "Матка, дай яйя", — на курячі яйця показував. Та дала йому щось із десять штук, а він їй один папірос. І то так гордо кинув на стіл!
Якби хтось був у селі вбив німця, спалили би всіх! У сусідній Ягодівці в німця чоботи були пропали. То там хтіли десяткувати селян. Вистроїли в шеренгу всіх, і кожного десятого мали розстрілювати. Але хтось таки підкинув ті чоботи.
У селі були люди, які тоді підпільно боролися з німцями. То як упівці, але їх у селі "політиками" називали. Пам"ятаю, йду зі школи, а тут рух на вулиці сильний. Окупанти всіх збирають, і мене потягли. Вистроїли тих політиків у шеренгу, читають їм вирок і стріляють із кулемета. Нас заставили дивитися на розстріл. Одного із "політиків" посадили в машину й повезли в тюрму — аби всім переповідав, що з такими буде.
Ганю, я там знайшов горобчине гніздо з пташками, подушив їх і борщу зварив
1942-го наложили на село податок — "контигент". Кожен господар мав ділитися з поля збіжжям. Тоді в нас і голод почався. Виживав лише той, хто мав худобу. Я голодна пішла в поле, наїлася зелених сливок і запила водою. Від того аж зомліла. Як оклигала, ледве зайшла додому. Мене тато зустрічає: "Ганю, я там знайшов горобчине гніздо з пташками, подушив їх і борщу зварив, такий добрий, іди їж". Я до баняка бігом, а там уже все вилизано. Мені не лишили ніц. Сусідка мене порятувала, вгостила горнятком молока.
24 липня 1944-го до Поріччя підійшов радянський фронт.
— Ми до лісу повтікали. Я там заснути ніяк не могла: дивилася на небо, а воно аж коричневе від пороху, взривів. Зранку, коли верталася додому, на кожному кроці, через метр-два лежали побиті солдати. Вони були з Кам"янця- Подільського. Коли йшли в наступ, офіцери їм давали 200 грамів спирту й кулемети в руки — і так гнали на м"ясо. Фашисти трупи своїх збирали на ходу й хоронили. А наших мертвих ніхто не шкодував. "Баби ще народять" — казав Сталін. Наші сільські їх потім звозили докупи і одспівали під церквою.












Коментарі