У неділю жителі селища Міжгір"я на Закарпатті проводжали в гори вівчарів. Отару на Синевирський перевал пригнали зранку. На галявину з"їхалося близько сотні автомобілів і маршруток. Люди у вишиванках і овечих гунях — теплих накидках, сплетених із овечої вовни — розкладають пожитки на траві.
Біля білого мікроавтобуса продають сир і бринзу. Товар привіз підприємець Михайло Рущак із Міжгір"я. Чоловік тримає отару з 1,5 тис. овець. Поруч — черга.
— Щось мало сього року на перевалі сиру, — розмовляють між собою дві жінки. — Дайте мені літер солоної бринзи і два кілограми білого сиру, — кажуть дівчині в сірій кофтині.
— Із вас 130 гривень, — відповідає продавчиня, стягаючи продукцію.
— А що так дорого? Скинете десятку? — торгуються.
Кілограм сиру на перевалі продають по 35 грн, півлітру бринзи — 30 грн.
За високими ялицями розташувалися вівчарі. У кошарі стоять 500 овець. Чоловіки сидять на низеньких стільцях, по черзі видоюють кожну в дерев"яні гелети.
58-річні Василина та Іван Микуліни проводжають у гори сина Ілька.
— Торік ще й я отарив, — розповідає сивоволосий чоловік, знімаючи капелюха. — А сього вже сили не маю, передав се ремесло синові.
— Няню, та я вам із сім годів помагаю, — озивається Ілько Микулін. — Я більше життя провів на полонині, ніж удома. Із своїх 35 — 25 у горах із вівцями проотарив. У нас у Синевирі кожен отарить, бо то така традиція. Сього року буду вівчарити на Кам"янці. Маю в отарі 180 овець.
За місяць вівчарі заробляють по 2–2,5 тис. грн.
— Але то є копійки, — скаржиться Ілько Микулін. — Тоті гроші ся не оправдовують, бо робота намного важча. Сніг, чи сонце пекуче, а овець треба доїти, сир для бринзи робити, та ще й стерегти худобу. Не раз, бувало, і вовк нападе, і ведмідь. Якщо від вовка ще на ялицю вилізеш, то від ведмедя нема куди ховатися. Той за тобою і на небо вилізе, — махає рукою.
Питаю, що вівчарі їдять на полонині.
— Сало з цибулькою, картопельку печену, бринзу, токану. То кукурудзяна мука, зварена на воді. Туди додають сала підсмаженого і бринзи. Юшку готуємо.
Син із батьком проціджують видоєне молоко через гілки ялиці у дерев"яну діжку, додають сичужний фермент — кляг — зі шлуночка молодого телятка. Іван Микулін перемішує молоко виструганою палицею, накриває чистою скатертиною.
— Най постоїть півгодини, — зазначає.
За 30 хв. відкриває діжку, розділяє палицею загусле молоко навхрест.
— А тепер мож"го здавлювати, — розпоряджається.
Засучує рукави светра і 5 хв. тисне на сир, що утворився у діжці. Після виймає його на чисту марлю. Сир ріжуть і кладуть на підноси.
— Хлопці, відчиняйте кошару, — дає вказівку молодшим вівчарям.
Овець випускають на галявину. Двоє вівчарів біжать уперед, щоб тварини не розбіглися по лісі. Ілько Микулін із брезентовим рюкзаком за плечима зганяє тварин ззаду.
2 
1
Коментарі