— У першу чергу поїхали до Криму через здоров'я. В мене сильно опухають ноги. А на півострові можна підлікуватися. Також потрібно було допомогти родичам на їхній базі відпочинку. Вони покликали. Заодно хотіли підзаробити, але не вийшло, — каже полтавка 26-річна Ольга Шевченко. З чоловіком Дмитром, 25 років, три місяці працювала на базі відпочинку в селищі Кача поблизу Севастополя.
Зустрічаємося в центрі Полтави. Ольга фотографує український прапор та УПА, що висять на пам'ятнику Золотого Орла.
— Відішлю фотографію родичам у Крим. Хай і далі розповідають, що в нас тут фашисти, — говорить. — Не витримала, коли сказали, що української мови не існує. Зібрали речі з чоловіком і поїхали додому. До родичів вирушили на початку травня. Потягом з Полтави дісталися до селища Новоолексіївка Херсонської області. Тільки вийшли з вагона, як нас обліпили таксисти. Більшість мають мікроавтобуси. Туди набирають людей і за 400 гривень переправлять через два кордони — український та російський. Більшість просять платити рублями, бо в Криму гривню не обміняєш. Або ж на таксі можна доїхати тільки до українського кордону, а далі близько 4 кілометрів іти буферною зоною до російського. Ми їхали на таксі. Заповнили міграційну картку, за якою українець може перебувати в Криму тільки три місяці. Речі майже не дивляться. Злякалася, коли через місяць на кілька днів їхала сама в гості до родичів у Полтаву. Вже проходила наш контроль, віддала прикордонникам паспорт. Чую своє прізвище — викликали на розмову. З переляку подумала, то ефесбешники на мене вийшли. Вилетіло, що вже на своїй території. Виявилося, сподобалася нашому прикордоннику і хотів познайомитися.
До відкриття курортного сезону подружжя тиждень мешкало в родичів чоловіка у Севастополі.
— Поки їхали до них, видивлялася, аби побачити щось українське. Залишилися тільки назви населених пунктів. Практично на кожній хаті висить російський триколор. У Криму живуть тим, що обговорюють, як погано в Україні. А в них усе налагодилося. Дуже гордяться, що зникли приватні медичні клініки. Є лише державні, але там — страшні черги. Пенсіонерів годують безкоштовно, тому вони намагаються якнайдовше лежати в лікарні. Молодь змушена днями стояти в чергах на УЗІ чи здати аналізи. Головна гордість — більша пенсія. Десь на тисячу-півтори, ніж була. Але ціни на продукти — вищі за наші. Дорога оренда житла — від 6 тисяч гривень за убиту трикімнатку.
На базі відпочинку Ольга та Дмитро прибирали, поселяли відпочивальників. Усі були з Росії.
— Ніхто не хотів розмовляти про політику. Один чоловік з Нижнього Новгорода казав, що наша держава своїми руками зробила сьогоднішню ситуацію. Бо розвалили армію, немає нормального флоту, — продовжує. — Мені зразу по приїзду порадили сховати кулончик-тризуб. Пізніше зрозуміла, що залякували. Спершу говорила російською, а потім у магазині почала звертатися українською. Ніхто з продавців не накинувся. Просто мовчки дивилися. Є багато наших супермаркетів — "Сільпо", "Фуршет". "АТБ" перейменували на "ПУД". Продавці завжди запитують, якого треба виробника — кримського, українського чи російського. На чеках пишуть українською вперемішку з російськими словами. Один кримський молокозавод виготовляє продукцію і для України, і для Росії. На одних етикетках пишуть, що Крим — це Україна, на інших — Росія. Цього року було мало туристів. В червні в нас на базі було чотири людини. В липні — більше. Заробити не вдалося. З родичами поїхали на парад 9 травня в Севастополь. Путіна увімкнули на екрані. Це треба було бачити — народ як загіпнотизований на нього дивився. Я відвернулася і заплакала. Люди казали, аби він приїхав, постелили б червону доріжку. Найбільший страх кримчан — що українці будуть відвойовувати півострів. Страшенно бояться "Правого сектора" та "Свободу". Коли було важко на душі, йшла до моря. Все-таки кримська природа лікує.
1 
1
Коментарі