— 19 лютого був танковий бій. Я влучив у танк супротивника, він вибухнув. Влучив і в другий, але той мав захист — добре спрацював. Він розвернувся, сховався в лісосмузі. Потім ми робили відкат на інше місце. І він як жахне, — розповідає Доржі Батомункуєв, 20 років, з танкової бригади в Улан-Уде (місто в східному Сибіру, столиця Республіки Бурятія — Російська Федерація. — "ГПУ"). Перебуває в опіковому центрі при Донецькій центральній клінічній лікарні. — З танка виліз, почав качатися, щоб вогонь загасити. Потім приїхала БМП, водій вибіг: "Братан, братан, іди сюди". Загасив мене. Отямився тут від того, що хотілося їсти.
Я призивався 25 листопада 2013-го. Сюди відправляли тільки контрактників. Сказали, що на навчання. Але ми знали, куди їдемо. Був морально і психічно налаштований, що доведеться в Україну. Ми зафарбували танки в Улан-Уде, просто на вагонному складі. І номери, у когось на танках був значок гвардії — теж. Нашивки, шеврони знімали, щоб замаскуватися, коли на полігон приїхали. Паспорт у військовій частині залишив, військовий квиток — на полігоні. В нас є бувалі хлопці. Хтось рік з гаком на контракті, хтось — 20. Кажуть: не слухайте командування, ми хохлів бомбити їдемо. У Донецьк заїхали, припаркувалися. Нас повели в кампус їсти гаряче, потім розмістили в кімнати. В одного з наших був телефон. Знайшли радіо "Супутник". І якраз там була дискусія — чи є російські військові тут на Україні. І всі гості такі: "Ні-ні-ні". Ну, а відверто хто скаже? Наш уряд все одно розуміє, що треба допомагати. А якщо офіційне введення військ зроблять, це вже Європа, НАТО виставлять претензії. Ми розуміли, що вся війна залежить від нас.
У батальйоні маємо 31 танк. Ми заходили поротно. У кожній роті — 10 танків. Додавалося по три БМП, мотолига медична і п'ять "Уралів" з боєприпасами. Танковий батальйон становить близько 120 осіб — три танкові роти, взвод забезпечення, взвод зв'язку. Плюс піхота. Нас зайшло приблизно 300 осіб. Всі з Улан-Уде. Більша частина — буряти. Разом з ополченцями не воювали. Вони займуть один рубіж, і коли треба їхати далі, дотискати ворога, відмовляються. Кажуть: там небезпечно. А в нас наказ продовжувати наступ. І захочеться — не накажеш їм. Ополченці — вони дивні. Стріляють, стріляють. Потім зупиняються. Як на роботу ходять. Зовсім немає організації. З мирними намагалися дуже не розмовляти. Командування наказало: не контактувати. Коли були в Макіївці, нам сказали, що 70 відсотків місцевих — за укропів. Так що будьте напоготові.
Коли влітку підписував контракт, не думав, що поїду в Україну. Є інші військові округи, що ближче — південний, західний, центральний. Ми не очікували, що східний військовий округ відправлять. Нам потім комбат пояснив, що йому на нараді сказали: "Ви сибіряки — міцніші, от і відправили". Проти Путіна нічого не маю. Він, звичайно, цікава людина. І хитра. "Немає тут військ", — говорить усьому світу. А нам: "Давай-давай".
13 
1
Коментарі