Село Білозір"я Черкаського району знають у Москві з радянських часів. Звідси туди везли продавати віники, цибулю, горіхи. На Черкащині Білозір"я відоме самогонкою і помаранчевими віконницями.
— Самогонку в Білозір"ї можна було купити й за часів горбачовського сухого закону. Бутилка коштувала 1 карбованець 25 копійок. Дехто продавав на 25 копійок дорожче. Купляли лише у перевірених людей, — згадує 76-річний Кузьма Орлов із Черкас. — Я тоді робив водієм на домобудівному комбінаті. Міг стакан випити без відриву і закуски. Коли повертався з командіровки, у Білозір"ї затарювався. У кожну другу чи третю хату заїдеш, не помилишся. А ще для орієнтиру тини фарбували в зелений колір. Багато білозірців построїлися за самогонку. Варили її з цукру й дріжджів. Але ходили чутки, що у закваску резину кидали, дерезу. Як вип"є людина такої хоч трохи, то ходить, як дурна. Ну, мені така не попадалася.
До Москви білозірці перевозили горілку в каністрах та грілках. Віники й цибулю досі возять туди потягом. У Москві їх називають білозірські.
— Мої знайомі за раз набирають сотню або дві віників, кілька мішків цибулі й торгують восени десь біля вокзалу, — каже із сусіднього села Дубіївка Валентина Іванівна, 54 роки.
60-річна Віра Танцюра засіває проса дві сотки. До весни всі віники спродує.
— Ось у мене залишився один, — показує. Онуки 5-річні Богдана і Владислава позують з віником перед фотокамерою. — Зерно раніше відбивали вручну, а зараз мотором. Віники робимо взимку, коли менше роботи. Дехто возить на Москву, а я свої й дома продам.
Білозір"я розташоване за 20 км від Черкас. У селі є три школи, дитсадок, дільнична лікарня. Хати тут продають по $40–70 тис.
Іван Пишний, 70 років, до пенсії був агрономом. Живе з дружиною 64-річною Галиною Арефівною.
— Я самогонку не вживаю. Хіба що інколи грам 50. Раніше для себе самі варили. Але не продавали. У нас інший заробіток, — Іван Якович запрошує до теплиці. — Посадили з бабою близько 50 кущів помідорів Белла. Хочу спробувати ще клубніку. Якщо легше доглядати, то поміняємо направлення. Тут селера на розсаду. Хто любить, добра у супові, салаті, пахне, як любисток. Полєзна чоловікам.
Через хату живе мати віце-президента Федерації футболу України Володимира Лашкула 84-річна Лідія Олександрівна. У дворі з тротуарної плитки викладені доріжки. Бігають кури. Двері добротного дому підпирає дерев"яна лопата. Лідія Лашкул з ціпком поволі йде по стежці на городі.
— Недавно хлопці зі стадіону посадили картошку. Оце дивлюся, яка ж я дурна, шо раніше мала стільки городів. Син має завтра приїхати. Він же вилупок отсуда. Тут його кар"єра началася. Змалечку в колгоспі робив: як нарве гороху, й сам не підтягне. З первою невісткою 30 год прожив, а друга появилася недавно. Ця по моделях (дизайнер. — "ГПУ") працює. Я була проти, шоб кидав першу. А тут є вже дитинка 4-й год.
На околиці села розташоване підприємство "Черліс". Воно 20 років вирощує гібридну кукурудзу. Її продають у Японію. На воротях емблема сонця. Деяка техніка коштує по 200 тис. євро. Середня зарплата — понад 2 тис. грн.
— У нас ніколи не було затримки у виплаті. Як і де я знаходжу гроші, то вже моя проблема. Зробили столову, повноцінний обід коштує 7 гривень, а в полі годуємо безплатно. Ставимо вагончики з душем, — директор 49-річний Володимир Шварцман показує офіс, техніку і склади з зерном. — На футбольну команду гроші даємо.
53-річна Надія Циганенко, керівник сільського хору, з донькою Галиною, 21 рік, вишивають на замовлення рушники.
— У нас це захоплення йде від прабаби. Ось шию своїм хористкам фартухи. Рушник вишиваємо за півтора місяця. Шиття заспокоює. Колись вишивали чорними й червоними нитками. А зараз таке розмаїття кольорів, що очі розбігаються, — Надія Дмитрівна з дочкою розгортають весільний рушник "На щастя, на долю". — Такі продаємо по 300–350 гривень.
2 
1
Коментарі