За багато років подорожей Східною і Південною Україною конфлікт через мову мав одного разу. Літня жінка біля Потьомкінських сходів в Одесі роздавала агітки якоїсь місцевої партії.
— Вам что-то объяснить? — поцікавилася в мене.
— Та ні. Просто вирішив подивитися.
— Подывытыся? — обличчя старої миттю змінилося. — Пошёл вон отсюда, бандера!
Я не образився. Бо знав, що у Львові можна натрапити на таку саму бабусю, яка ганятиме "москалів" через їхню російську.
Багато моїх одеських знайомих при спілкуванні часто переходять на українську. Так само і друзі з інших міст — Запоріжжя, Харкова, навіть Донецька. Товариш із Дніпропетровська зі мною говорить російською. Дівчина у нього російськомовна. А між собою вони спілкуються виключно українською.
— Так решили, — відповідає на моє запитання. — Украинский язык намного мелодичнее. О чувствах на "мове" говорить значительно удобнее.
Новому закону про мови зрадіють перш за все бабусі з-під Потьомкінських сходів. Тож нам залишається чекати, доки на пенсію вийдуть мої однолітки. Тоді питання другої державної відпаде автоматично.
2 
1
Коментарі
1