9 березня о 10.10 в Каневі на Черкащині біля Чернечої гори стоять 200 осіб. На гору пускають за перепустками — чекають на президента 61-річного Віктора Януковича. Біля пам'ятника поставили великий екран, на якому планують транслювати вручення Шевченківської премії.
Об 11.00 підходять черкаський міський голова Сергій Одарич із дружиною та заступник мера Віктор Беззубенко. Усі тримають червоні гвоздики.
— Дайте мені живих квітів, — радник президента Ганна Герман, 52 роки, звертається до помічника. Начальник управління культури Черкаської ОДА Василь Марштупа пропонує гвоздики. Герман відмахується. — Там у білому залі, де моє місце, лежать рожеві троянди, принеси.
Повертається до екс-губернатора Київщини 54-річної Віри Ульянченко.
— Я з вами поділюся. Стільки років уже б'юся, щоб не гвоздики купували, і нічого. Воно так мені нагадує радянські часи.
— Я не розумію, де вони беруть ті гвоздики. На базарі їх немає, — говорить Віра Ульянченко. — Я ще як губернатором була, відучила. Сказала: побачу — уб'ю. Бо скрізь же на листівках, де Жовтнева революція, там і гвоздики.
Підносять два букети червоних троянд, зв'язаних зеленою стрічкою. Один бере Ганна Герман, інший віддає двом жінкам. Помічник несе рожеві троянди.
— Оце вже мої, — каже радник президента. — А хор який, ну чисто український. Я теж таку українську сукенку одягла — чорна, а на рукавах червона вишивка. Випадково побачила в нашому магазині. 260 гривень коштує, звичайні нитки, звичайна в'язка, але орнамент мене підкорив.
Об 11.30 приходить Віктор Янукович. Хлопці підносять до пам'ятника вінок. Президент кілька секунд поправляє стрічку. До музею пускають лише чиновників, членів Шевченківського комітету й запрошених гостей. Екран, по якому мала йти трансляція, не працює.
— Будемо вітати нових лауреатів Шевченківської премії — поета із Закарпаття Петра Мідянку і художника Анатолія Криволапа, дитячого прозаїка Володимира Рутківського, мистецтвознавця Тетяну Кара-Васильєву і композитора Віктора Степурка, — оголошує президент. — Символічно, що до числа лауреатів потрапили поет, художник і дитячий письменник. Торік не було поета й художника, і ніби чогось бракувало.
Через 20 хв. Віктор Янукович спускається в хол музею. Прес-секретар попереджує журналістів, що можна поставити лише одне запитання.
— Я не часто зустрічаюся з представниками ЗМІ, тому нехай запитують, — каже президент. — Тим паче сьогодні свято жіноче, а я тут бачу багато жінків.
Усі сміються. Прес-секретар виправляє помилку.
Уздовж пл. Ярмаркової в Каневі на великій швидкості проїжджає урядовий кортеж із п'яти чорних автівок. Попереду — "мерседес" S-класу, один із найдорожчих цієї марки. Позаду — мікроавтобус "фольксваґен". На площі відбувається святковий концерт і ярмарок.
Жінка в сірій хустці біля дороги махає рукою автомобілям.
— То президент? — питає вусаня у шкірянці.
— Нє! — крутить той головою. — Я вертольот десь в 11.00 бачив — туда летів, — махає в бік Чернечої гори. — Це інші якісь кияни.
Посеред площі стоять столи із запеченими поросятами, м'ясом на шпажках, смаженою рибою, домашньою ковбасою, пиріжками, огірками. На одному — бутель, заткнутий кукурудзяним качаном. На пляшці саморобна етикетка "Медовуха". Під столами бігає чорний собака, винюхує їжу.
Близько 13.00 підходять десяток людей, розмотують державні прапори, стають із ними в ряд. На позашляховику "лексус" приїжджає міський голова 51-річний Віктор Ніколенко. Ще за 5 хв. у супроводі автоінспекторів під'їжджає "Ніссан-Патрол". Із заднього сидіння вибираються черкаський губернатор 58-річний Сергій Тулуб та голова облради Валерій Черняк, 60 років. Усі — з Партії регіонів.
Губернатор проходить уздовж столів. Троє чоловіків у цивільному з раціями розчищають йому шлях. Він цокається з 38-річною Валентиною Кіблик із Чигирина, випиває і закушує огірком. Питає, скільки коштує свистулька у вигляді кота.
— 20 гривень!
— Йо-ма-йо! Купляю. Саня, де ти? — роззирається. — Де мої гроші? Ти ж кошельок!
Крізь натовп протискається високий коротко стрижений чоловік у краватці. Тримає портмоне і кілька складених купюр — 100, 50 і 20 грн. Тулуб платить, бере свистульку. Підіймається на сцену.
— Доброго дня, шановні представники осердя України — Черкащини! — виголошує в мікрофон. Вимахує руками. — Сьогодні на цій священній землі народився наш духовний лідер — Тарас Григорович Шевченко. Давайте поздоровимо один одного з цим.
Присутні аплодують.
— Кілька хвилин тому вшанував пам'ять великого Кобзаря наш президент. Він дав доручення мені та віце-прем'єру Колеснікову, щоб ми за два роки побудували ще багато чого: гарні дороги, готелі. Щоб туристів приїжджало більше. Скажу одне — влада перед вами. І я вас кохаю, земляки!
Дорогою до авто його супроводжують вісім чоловіків. Чутно, як губернатор говорить:
— Який же керівник сідає за руль у такий день?
Сміються. Губернатор їде. Одразу за ним від'їжджають ще п'ять авто. Серед них "лендкрузер", "Тойота Камрі" та БМВ Х5. Люди упаковують крам в ящики і заносять у мікроавтобуси. За 10 хв. на місці виставки народної творчості — порожні столи.
— Моя сім'я має достатньо матеріальних проблем. Дочці із житлом допоможу. Решту — на творчість витрачу, — каже композитор 60-річний Віктор Степурко. Увечері в Національній опері слухає концерт на честь лауреатів Шевченківської премії.
Віктор Степурко прийшов із дружиною та донькою. Остання на дев'ятому місяці вагітності. Композитор спирається на ціпок, сутулиться, але ходить швидко, енергійно. Премію отримав за твір "Монологи віків" — поклав на музику тексти псалмів.
— Академічний жанр музики в нас не дуже фінансують. Це більше на хобі схоже, а не на професію. Я пишу музику від руки. Плачу людині, щоб переписала мені все те на комп'ютер, і за свої гроші роздруковую ноти для хору. Добре, що за виконання не плачу. Хоча завтра може й хор скаже: давайте гроші, — розказує лауреат.
Концерт триває 1,5 год. Читають "Заповіт" Шевченка, виконують 5-хвилинний новий твір Віктора Степурка. Наостанок хор співає гімн України. У партері Ганна Герман встає і підспівує.
— Це — найгірший концерт, який я бачила в Києві, — підходить до неї дружина покійного дисидента і голови Народного руху В'ячеслава Чорновола, поетеса 80-річна Атена Пашко.
— Ну чому, було декілька хороших творів, — заперечує радник президента.
— Ну, Степурка хор хіба. Але все одно концерт жахливий.
Цьогорічні лауреати отримали по 260 тис. грн премії. Торік сума винагороди була така ж.
25-річний Володимир Фесков з Ужгорода разом з другом Ярославом Гуланом два дні дивилися за господарством Петра Мідянки у селі Широкий Луг на Закарпатті. В цей час поет їздив до Києва і Канева на нагородження Шевченківською премією. Про це Володимир написав на своїй сторінці у мережі "Фейсбук".
— Сьогодні зранку коза Міла та її подруга відмовилися їсти. Спочатку думали, що Міла збирається зробити шевченківському лауреату свій подарунок — родити козеня. Вона досить важко дихала й увесь день провела в загоні. Потім ми зійшлися на тому, що худоба переживає. Адже сьогодні їхній господар отримує з рук президента Шевченківську премію. По обіді в кіз з'явився апетит, чому ми зі Славчиком страшенно раді. Натомість, птиця їла за двох. Гуляли селом, заходили до місцевих кнайп на каву. Всюди тільки й мови про Петра, нам приємно.
30 років поет викладає в сільській школі.
— Мій читач — мешканець міста, не селянин, — каже 52-річний Петро Мідянка. — На поезію вони не налаштовані. У нас селяни, крім молитовників і Біблії, мало що читають. Живу в таких умовах, що не маю часу сидіти над прозою. Її треба довго роздмухувати. А поезія — це вогонь.
4
кілометри долає щодня поет Петро Мідянка на роботу до школи. Живе в дерев'яній батьківській хаті. Їй майже 80 років.
3 
1
Коментарі
7