Жебраки Панама Сіті просять милостиню, сидячи у власних авто

У містечко Панама Сіті американського штату Флорида їздив на три місяці працювати за студентською програмою, - розповідає кореспондент столичного телеканалу 23-річний Дмитро Полонський.

Добратися до Панама Сіті нелегко. Спочатку 8 годин летіли літаком Київ-Нью-Йорк. Тоді пересідали на рейс до Майямі, а звідти до Панама Сіті їхали автобусом. Америкою подолали близько 640 миль, це більше тисячі кілометрів. Все рівно, що проїхати Україну від Львова до Луганська, навіть більше.

Парама Сіті — курортне містечко. Вздовж доріг там практично немає тротуарів. Туристи загоряють на пляжах або через сильну спеку сидять у готелях. Місцеві їздять автомобілем. Якщо вулицею хтось іде пішки, скоріш за все це іноземець, який не має грошей на машину. Ми їздили містом на таксі, але частіше — велосипедом.

Місцеві часто жалілися, що бензин дуже дорогий. Хоча на той час він коштував біля 2 доларів за галон, це більше 3 літрів.

Таксі у Панама Сіті неможливо зловити на вулиці. Треба викликати по телефону. Якщо піднімаєш руку перед таксистом, він не зупиниться. Додатковий пасажир — це додатковий заробіток, але таксисти дуже бояться, щоб їх не спіймали на ухиленні від сплати податків.

На харчування скидалися грошима усі разом. 6 людей витрачали 20-30 доларів на харчі за тиждень. Майже всі американці їдять у фаст-фудах, і це не міф. Національна кухня у них просто відсутня. Бачив стареньких бабусю і дідуся, які їдять здоровенні гамбургери і запивають кока-колою.

У Панама Сіті ніколи не бачили снігу, бо клімат там дуже жаркий. Дуже часто бувають різкі перепади температури. Годинами жарить сонце, і раптом починається сильна злива. Так само раптово дощ припиняється і знову з'являється палюче сонце. Взимку температура не опускається нижче 14-15 градусів тепла.

За 600 доларів купили Кадиллак Флітвуд 1984го року випуску. Додатково сплатили 500 доларів за реєстрацію і страховку. В Україні таке авто коштувало б 9-27 тисяч доларів. У машині поміщалося до восьми чоловік. Авто було старе, не могло розігнатися більше ніж на 50 миль, але для нас було цілком достатньо. Перед покупкою Кадиллак стояв у гаражі старого діда, який торгував машинами. У тому гаражі в Кадиллак заповз величезний павук і став там жити. Не знаю, як він називався, але був занадто вже великий, просто гігантський.

Коли їхали на машині, павук раптом виліз із багажника у салон. Усі перелякалися, а один із хлопців добряче вдарив цю тварюку тапком. Удар не дуже подіяв, але тварюка злякалася і втекла. З часом вилазила, щоб злякати нас, тоді залазила назад. Привчили, щоб вона стрибала на підлогу і тікала, коли ми заводимо машину.

Американські жебраки часто просять милостиню, сидячи у власних машинах. Бачив, як на заправці стояв старенький Опель, у ньому сидів бідняк. Коли хтось підїжджав заправлятися, він виходив зі свого авто і просив кілька доларів. Тоді знову сідав у машину і чекав нових "клієнтів".

Може мені здалося, але майже всі американці у таких маленьких містах живуть занадто вже стандартним життям. Багато хто не був навіть у Нью-Йорку, не бачив сусідніх штатів. Чоловік усе життя працює на заправці, дружина — продавцем у магазині. Грошей вистачає на основне, але не більше. Ростять дитину, яка подорослішає і теж усе життя працюватиме на заправці. В кращому випадку — вчителем у школі. Здобути вищу освіту і подивитися світ мало хто прагне. Але ж Америка виділяє багато грантів на навчання, отримати їх не так вже й складно. Все залежить від людини.

Був в гостях у американки Шенон. Живе вона з матір'ю і сестрою. Сестра народила від чорношкірого. У будинку — страшний безлад, не прибрано. На кухні стоїть посуд, який не мили кілька тижнів. На веранді відпочивала мама Шенон. Дуже здивувало, що хазяйку такий безлад просто влаштовує. Було видно, що найближчим часом прибирати і мити посуд вона не збиралася.