Недавно повернувся з Каїру. Ще маю побувати в 9 містах. Я подолав п'ять континентів, залишилась Австралія, - каже столичний мандрівник Микола Подрезан. 25 років тому потрапив в автомобільну аварію, отримав травму хребта. Пересувається на візку.
У рамках проекту "Планета Земля – погляд з інвалідного візка" планує об'їхати 35 міст у 27 країнах, на 6 континентах. Повторює маршрут, яким у 2004 році несли Олімпійський вогонь. Микола Володимирович 5 липня 2004-го в Києві ніс смолоскип Всесвітнього марафону олімпіади.
Що ви хочете показати цим проектом?
Збираю досвід, як у різних країнах вирішено питання пристосованості міста для людей на візках. За кордоном я повноцінна людина. А повертаючись в Україну, відчуваю себе інвалідом.
Після аварії мені видали довідку "непрацездатний, потребує стороннього догляду". Я не порівнюю, але Рузвельт на візку Америкою керував.
Для такої людини потрібні лише широкі двері, щоб проходив візок, адаптований транспорт і туалети.
Що вас надихає?
20 років тому я отримав листа від дівчини із села на Вінниччині. Вчилась в інтернаті для людей з обмеженими можливостями четвертої категорії — тих, у кого немає кінцівок. Але бачу: почерк гарний, вірші написала. Запитує, що їй робити. Шлях у неї був тільки до будинку для літніх людей. Я порадив переїхати до обласного центру. Вона почала займатись громадською роботою, закінчила Київський університет Шевченка з відзнакою.
На початку 2000-х їздили в тури Україною "Ми такі ж, як і ви" - співали, танцювали на візках, читали вірші, виставки організовували. Показували картини, намальовані зубами. Я запросив її у цей тур. У грудні торік ця жінка стала уповноваженою з прав інвалідів при Кабінеті міністрів. Її звати Раїса Панасюк.
Що найбільше запам'яталось із подорожей?
Нам розповідали, що у Стокгольмі в разі несправності ліфта в метро, інвалід чи супровідник може підійти до диспетчера. Той видасть довідку і метрополітен оплатить таксі.
У Лондонському Тауері відвідувач платить 20 фунтів, а з обмеженими можливостями - 15, а супровідник іде безкоштовно, бо він на роботі.
Люблю мандрівки. Те відчуття, коли повертаєш за поворот і бачиш Пізанську вежу, чи Ейфелеву, піраміди. Відчуваєш водяний пил Ніагарського водопаду. Я побував у 55 країнах світу, з них у 48 — на візку.
У чому головна проблема нашого суспільства?
Головне — почуття власної гідності. А також мотивація, виховання і життєвий досвід. Проблема у головах. У тих батьках, котрі жаліють своїх дітей з обмеженими можливостями і самі роблять з них "інвалідів".
Не має значення, яку частину здоров'я в людини забрала хвороба чи нещасний випадок, важливо те, як вона користується рештою. Немає ніг – у мене є візок.
Микола Подрезан, 63 роки. Народився в Києві в родині інженерів. Перша освіта - інженер-будівельник, друга – режисер, закінчив аспірантуру із соціальної роботи. 25 років тому в Естонії потрапив в автокатастрофу, опинився в інвалідному візку.
Учасник телемарафонів, спортивних змагань. Керівник Міжнародного благодійного фонду інформаційної підтримки інвалідів "ІП-Фонд". Організовував конкурси "Міс Україна на візку" та "Лицар України на візку".
Побував у 55 країнах світу, з них у 48 — на візку. На сайті nesididoma.com пише подорожні нотатки. Має колекцію ложок — 860 екземплярів із 108 країн.
2 
2164
Коментарі