Киянин Микола Подрезан, 55 років, зустрічає нас у вишитій сорочці у квартирі свого батька на вул. Заньковецької. У кімнатах квіти.
— Сорочку подарувала дружина Наталочка на день народження, — пояснює Микола Володимирович. — У гості нікого не запрошував, але 24 людини прийшли.
Микола Подрезан очолює правління Міжнародного благодійного фонду інвалідів. Його дружина Наталія Грязнова, 42 роки, приватний лікар-реабілітолог. Познайомилися 1991-го. Микола Володимирович на той час був відомим у СРСР діджеєм. Із програмами слайдових і музичних композицій "Ботічеллі", "Джон Леннон", "Летючий голландець" виграв майже всі конкурси дискотек в Україні та в Радянському Союзі.
— Коли ставив якісь американські чи англійські колективи, мав казати: "Це от венгерська група "АббА", яка співає англійську пісню". З вітчизняною музикою виручали Юрій Антонов і Тарас Петриненко, — розповідає.
Із кінця 1979-го працював у кафе "Зоряний" на розі вул. Маркса і Заньковецької. Ленінський райком комсомолу замовляв культурні заходи. Квитки на дискотеки розкуповували на місяць уперед. Потім їздив із гастролями та лекціями на Камчатку, на БАМ, у Брест, Архангельськ, Єреван. Керував культурною програмою дніпровських круїзів "Київ–Одеса", "Київ–Крим" на чотириповерхових пароплавах.
У київський Інститут культури вступив разом зі співаком Назарієм Яремчуком.
— Я був на його останньому виступі в Палаці культури "Україна", — згадує. — Це був концерт, присвячений 50-річчю Юрія Рибчинського. Назарчик виступав першим. Три пісні співав: першу стоячи, потім дві вже сидячи. Після концерту вийшов за сцену і подзвонив мені. Каже: "Микольцю, я знаю, що ти розбився, знаю про твою біду". А через місяць помер.
1991-го Подрезан полетів в Естонію обговорювати нову дитячу програму. В автокатастрофі пошкодив хребет. Назад у Київ його привезли в багажному відділенні літака. За чотири дні познайомився із Наталією Грязновою.
— Офіційного шлюбу не брали, бо тоді нас ніхто не випустив би за кордон, — каже Наталія. — Так і їздимо вже більше 15 років як пацієнт і лікар-реабілітолог.
Через півроку після травми Микола отримав румунську візу.
— Ми знали всіх румунських митників. Взяточники, може, ще гірші, ніж наші. Я на візку виїжджаю, а вони мені: "Ти, Коля, хочеш на базарі коляску продать?". Коли шрам на спині побачили — у них руки затряслися. Потім я зрозумів, що нормальне життя для інваліда починається з Борисполя. Найкраще до мене ставилися у Скандинавії. У Стокгольмі мав таке відчуття, що вся Швеція чекає, коли хтось зазнає травми. Тоді всі — від короля до прибиральниці — готові настрибнути і зробити людину щасливою.
Микола Подрезан пообіцяв батькові об"їхати всі великі столиці Європи. Уже відвідав Париж, Рим, Мадрид, Лондон, Відень, Берлін, Брюссель і Стокгольм. У Солт-Лейк-Сіті (США) захопився сувенірними ложками.
Уся Швеція чекає, коли хтось зазнає травми
— Першу купив, щоби зробити приємне господині, в якої там жив. Серйозно захопився 1997-го. "Пієта", "Іван Павло", "Сан-П"єтро", — показує. — А це Голландія в мініатюрі, ложка Далі з його музею в Фігейросі. Товариш Сашко, який літає на "русланах", подарував до колекції "Австралію", "Південну Африку" і "Домінікани". Десять турецьких і одну кримську ложку принесли друзі на день народження. Усього маю їх більш як 160.
Подрезан добудовує будинок у селі Рожівка під Києвом. Броварські районні електросистеми другий рік не під"єднують електрику. Микола Володимирович стояв у чергах, написав листа губернаторові.
1953, 15 червня — Микола Подрезан народився в Києві на Подолі
1970 — вступив на будівельний факультет КПІ
1975 — служив у Казахстані в будівельному батальйоні
1979 — запис у трудовій книжці "диск-жокей"
1988 — закінчив факультет режисури масових видовищ Київського інституту культури
1991 — отримав травму хребта в автокатастрофі
1996 — провів перший у Європі конкурс краси на візках
2004 — на візку віз факел Олімпійського вогню в Києві
3 
1
Коментарі