Сіракузи – місто на східному узбережжі острова Сицилія, Італія. І восени 2012 року мені вдалося побувати у цьому незабутньому місті.
На вході до старої частини Сіракуз розташоване невеличке екскурсійне бюро, де можна замовити екскурсію на човні по морю за 15 євро. На сході місто омивається Іонічним морем.
Оскільки берег моря переважно кам'янистий, то місцями він спеціально обладнаний для купання. У вересні тут досить тепло і охочих засмагати не мало. Італійці хоч і купаються, однак визнають, що їм холодно. Вони – "мерзляки". Однак, мені вода була нічим не гіршою за Чорне море у серпні. Тому хлюпалась зі задоволенням.
Однією з головних історичних пам'яток у місті є Кафедральний Собор Сіракуз, або Дуомо. Він виник на місці колишнього храму богині Афіни, що був побудований в V столітті до н. е. У VI столітті він став християнським.
За кількасот метрів від Собору знаходяться залишки від Храму Аполлона. Він датується початком V століття до нашої ери і є самим древнім храмом Сицилії.
Також популярним місцем серед туристів є грецький театр, який був побудований у V столітті до н.е. Спорудження колись складалося з 67 рядів, вирубаних у скелі. Театр дійшов до наших днів практично без руйнувань. Тому час від часу в ньому часто влаштовуються культурно-масові заходи.
Також є багато інших церков, історичних пам'яток та будівель, зокрема, замок Маніаче.
У східній частині Сіракуз дуже старі будинки. Більшість з них відновлюють. Вулиці вузенькі. Але не зважаючи на це, італійці примудрились відкрити безліч кафе просто на дорозі.
Оскільки це туристичне місце, тут розвинений готельний бізнес. З цікавості ми дізналися, що ніч у двозірковому готелі коштує 50 євро на одного. Нам показали кімнату: у ній є навіть кухня.
Однією з особливістю Сіракуз є те, що тут росте папірусові рослини. Кущі цих рослин ми знайшли поряд з морем. З папірусу роблять сувеніри. У деяких крамничках на процес виготовлення можна навіть подивитись.
Мешканці Сіракуз дуже привітні. Мій товариш-італієць звернувся до місцевого з метою дізнатися розташування потрібної нам вулиці. Під час короткої бесіди вони обійнялись, ніби давні знайомі, хоча до цього вони ніколи один одного не бачили.
Вражаюча відмінність – це туалети місцевих ресторанів. Точніше, відношення працівників закладів харчування до простих людей. В Сіракузах можна ходити до туалету у звичайному кафе чи дорогому ресторані, навіть не будучи його відвідувачем. До цього італійці нормально відносяться. Так, діставшись до міста, ми зайшли до дорогого ресторану у пошуках туалету. Замовляти нічого не збирались. Працівники ввічливо вказали, де знаходиться вбиральня. Однак, вона виявилася зачиненим. Після звернення до працівників ресторану, нам дали в руки ключі від вбиральні. Такого жесту доброти і порозуміння навряд чи знайдеш у Києві.
2 
2164
Коментарі