Четвер, 27 березня 2008 17:19

Карстові озера на Тернопільщині ніколи не замерзають

Карстові озера розташовані на галявині посеред села Вікно Гусятинського району Тернопільської області. Вони бездонні й ніколи не замерзають. Поверхня води вкрита водоростями, тому на сонці колір змінюється від темно-синього до блакитного і фіолетового.

Із центральної автостанції Тернополя до Вікна вісім разів на день ходить автобус. Дорога займає півтори години. Квиток в один бік коштує 9,5 грн.

Колись на площі півтора гектара було п"ять карстових озер, оточених болотом. Після меліорації у 80-х роках минулого століття їх залишилося два. Одне озеро місцеві жителі обгородили і щороку на Водохреща освячують у ньому воду. Друге залишилося у своєму первісному вигляді.

— "Вікнинами" озера назвали, бо вони сполучені між собою під землею. Їм ми завдячуємо і назвою села, — розповідає директор місцевого краєзнавчого музею Ганна Чемера, 65 років. — Перша письмова згадка про село Вікно датується 1464 роком. Раніше біля підніжжя гори Довгої за півтора кілометра від підземних джерел було невелике поселення Зелена Груша. Люди, які вижили після татаро-монгольської навали, переселилися до вікнин. Першим це місце облюбував якийсь рибалка. Він поселився біля потічка, що брав початок з великого болота.

Озера утворені підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Вони живлять усі криниці у селі. Спроби визначити глибину були безуспішними.

— Пани ще за Австрії хотіли дізнатися, чи озера десь мають дно і звідки витікають джерела, — продовжує директорка. —  Запускали рибу туди. То вона спочатку була в одному озерці, а за якийсь час з"явилася в інших. Дідичі подумали, що то хтось спеціально рибу підкидає. Позначили її фарбою, що не змивалася. Переконалися, що риба з одного карстового озерця перепливає в друге. Із Відня привозили спеціалістів. Але все одно не змогли дізнатися, яка ж насправді тут глибина. Зрозуміли, що в озерах немає дна, а є такі "вікна". Тому і наше село називається Вікно.

Ще один переказ стверджує, що чоловік привів до джерел своїх коней. Почав напувати. Несподівано коні зірвалися із крутого схилу і впали у воду. Витягнути їх  було неможливо. А за кілька днів тварин виловили у річці Збруч біля селища Тарноруда, що за 25 км. Тому це озеро називають Безоднею.

Село було власністю дідичів Федоровичів. На місці теперішньої сільради стояв панський палац. 1883-1884 років у панів гостював Іван Франко. Був тоді у скруті після Коломийської тюрми. Познайомився із Володиславом Федоровичем у Львові і приїхав на відпочинок. Жив у маєтку, писав біографію Володиславового батька Івана, який був послом австрійського парламенту.

— Я так думаю, Федорович мав йому заплатити за працю. Але достеменно то невідомо. Точно знаю інше: поет щодня вмивався у наших вікнинах. Цю історію розказував ще мій прадід, — пригадує Ганна Олексіївна. — Він якось їхав по снопи і бачив усе на власні очі. Іван Франко до схід сонця вийшов із панського палацу. Ішов босий до вікнин 500 метрів. Колись було заведено ходити зранку по росі. Та і взуття берегли. Мав черевики, шнурками зв"язані, перекинуті через плече. Вмивався, а потім узував черевики і повертався до палацу.

У нашому селі в кожнім домі є Олексій

Поет любив гуляти біля карстових озер. Часто виходив на скелі неподалік. Там дуже гостре каміння. Землі на них мало, але ростуть у камені сосни й берези. Ті скелі досі називають Франковими. Дослідник творчості митця Роман Горак був у селі. Казав, що початки "Зів"ялого листя" формувалися тут, на цих скелях. Бо жив поет у Вікні саме після розлучення з Ольгою Рожкевич.

Є серед тих скель Бузкова. Колись дідич звелів обсадити гору чотирма сортами бузку. Квіти рожевого, фіолетового, вишневого і білого кольорів привезли з Відня. Вони і досі щороку цвітуть.

— А он там, біля Бузкової скелі — Лебедиха, — усміхається Чемера. — Старожили казали, що птахи прилітали і гніздилися на тій горі. Одна жінка їх доглядала. Чи то і прізвище вона мала Лебідь, чи то тільки називали її так  односельці. Син її називався Олексій. Дуже любив лебедів. Відтоді у нашому селі найпопулярніше ім"я — Альоша. У кожнім домі є Олексій. Як не маленький, то великий.

На місці гір Медоборів було Сарматське море

Посеред степу на висоту 90–100 м піднімаються гори. Їх називають Товтрами. Це залишки великого рифу, що існував 15–20 млн років тому у водах теплого Сарматського моря. Нічого подібного немає в усій Європі. Пасмо гір стало унікальною пам"яткою геологічного минулого. У цьому куточку Тернопільщини  1990 року на площі майже 10 тис. га створили природний заповідник Медобори. Одне з його чудес — бездонні карстові озера.

Зараз ви читаєте новину «Карстові озера на Тернопільщині ніколи не замерзають». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода