Поєдинок чемпіонату України обслуговують 30 телевізійників
— Хотів стати футболістом, але перешкодили травми, — каже продюсер трансляцій Олександр Сосовський, 29 років. — Спочатку працював на каналах "Футбол 1"/"Футбол 2" фахівцем зі зв'язків із громадськістю та пресою. Після повернення з війни вирішив змінити напрямок діяльності.
Чим займається продюсер трансляцій?
— Наприклад, ми показуємо матч збірної України. З самого ранку напередодні я, старший продюсер і режисер проводимо наради з європейською футбольною спілкою (УЄФА) щодо трансляції, узгоджуємо питання, що стосуються показу гри.
Під час матчу працюю менеджером із гарнітурою біля поля. За моїм сигналом команди виходять на поле й арбітр дає стартовий свисток. Також підказую режисеру про цікаві моменти матчу: хто отримав жовту картку, хто потрапив в офсайд, довколафутбольні історії. Адже в нього 18–20 камер і щось можна пропустити. Це треба робити вчасно, коротко й чітко, щоб не засмічувати ефір.
Без вас матч не відбудеться?
— Теоретично — ні. Адже трансляція зараз відіграє важливу роль. Можливо, другу після самої спортивної події.
Скільки для вас триває матч?
— Гра збірної України продовжується 48 годин. Хоча підготовка до зустрічі розпочинається задовго до самої події.
Як виглядає футбол, коли дивишся гру з поля між двома лавками запасних?
— Спочатку це здається роботою мрії кожного чоловіка. Ти бачиш емоції Жозе Моуріньйо та Юрія Вернидуба в матчі "Зоря" — "Манчестер Юнайтед" у Лізі Європи за кілька метрів від них (команди зустрічалися торік в Одесі. "МЮ" переміг — 2:0. — ГПУ). Інколи навіть вдається перекинутися парою слів. Єдине, що ти сам не виходиш на поле і не граєш. Але з часом емоції притупляються, і вже не звертаєш уваги на прізвища. Просто намагаєшся зробити трансляцію цікавішою, з якомога більшою кількістю крутих кадрів. Звичайно, це робота операторів і режисера, а ти їм асистуєш.
На іграх збірної та єврокубків працюють від 80 до 120 людей. Це інженери, ведучі, продюсери, оператори, оператори повторів, режисери, звукорежисери, коментатори та інші. На таких матчах ми задіюємо до 30 камер, разом зі студійними.
Поєдинки української прем'єр-ліги обслуговують близько 30 людей. Навіть на якусь прохідну гру чемпіонату ми веземо 10 камер. Дуже рідко буває менше, але це швидше технічне чи логістичне питання. У чемпіонаті Іспанії матчі можуть знімати на сім камер. А ми навіть зустріч аутсайдерів намагаємося показувати якомога ширше та якісніше, щоб глядач міг побачити якнайбільше.
Часто дивлюся міжнародні трансляції. Трапляється, що режисер домашньої команди дозволяє собі не повторити якісь суперечливі моменти. У нас, хто б не грав, такого немає. Наші режисери 100-відсотково повторять усі такі епізоди, навіть якщо вони не на користь української команди в єврокубках. Але це за умови, що є якісний кадр.
Які цікаві випадки траплялися під час матчів?
— Ми працювали на стадіоні "Метеор" у Дніпрі. Четвертому судді Катерині Монзуль потрібно було проводити заміну. В цей час у бокового арбітра зламався прапорець, а в головного рефері закінчився спрей. Я передав їм прапорець і спрей. І навіть набив заміну на табло. За можливості, стараюсь виручити, бо завтра так само допоможуть мені.
Помічники тренерів інколи плутають мене з четвертим арбітром і просять провести заміну. Так було з асистентом наставника "Шахтаря" Паулу Фонсеки Ігорем Дуляєм. Я показую на суддю або кажу, що передам, кому слід.
Запам'яталося, як Жозе Моуріньйо в Одесі під час матчу проти "Зорі" багато грав на камери. Ще до завершення зустрічі підписував плакати вболівальникам і підходив до дітей. Камери люблять португальця, а він любить їх. Таке не у всіх якісно виходить.
Як ви, людина, яка пройшла війну, реагуєте на піротехніку й петарди на стадіонах?
— Інколи буває неприємно. Я трохи глухий на ліве вухо, і вибухи голова сприймає специфічно. У вусі починається свист, що супроводжується головним болем. Точно жодних радощів це не викликає. Буває такий сильний шум чи вибух, що аж здригаєшся. Це наслідки минулого. Думаєш, хоч би в цей момент не потрапити в кадр. Але, з другого боку, це частина сучасного футбольного шоу.
Бачив багато спортсменів і тренерів, але ніколи нічого не підписував і не брав автографів. Майже ні з ким не фотографувався. Якщо я і прошу когось про фото, то це не обов'язково має бути "зірка".
Яким футболістом став би Олександр Сосовський, якби не травми?
— Усі переконували мене, що моє майбутнє — футбол. Я це слухав із п'ятого класу. Та коли "план А" зірвався, у мене не було запасного варіанта. Не знаю, де я грав би — у першій, другій, восьмій лігах, на область чи на район. Але в мене була хороша швидкість. Теоретично, міг би стати непоганим правим півзахисником. Зараз виступаю за команду каналу. Але кондиції далеко не найкращі.
Раніше шкодував, що не став гравцем. Та все одно вийшло так, що я дуже близько до футболу і проводжу набагато більше матчів, ніж середньостатистичний футболіст.
Провів 15 місяців на війні
Олександр Сосовський народився 22 вересня 1988 року на Волині. Закінчив Інститут міжнародних відносин в Києві за спеціальністю "міжнародні відносини".
Провів 15 місяців на війні у складі 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. 28 червня 2015 року підірвався на протитанковій міні. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Понад рік працює продюсером трансляцій на каналах "Футбол 1"/"Футбол 2".
— Якось два тижні не вилазив із відряджень. Це мій рекорд. Графік був приблизно такий — тур чемпіонату на вихідних, єврокубки серед тижня або матчі Кубка України, знову тур УПЛ, а потім збірна України. Так може назбиратися вісім ігор поспіль. По телевізору стільки футболу не подивився б.
Відколи сезон стартував, ми практично не маємо вихідних до зимової перерви.
4 
35413
Коментарі