Андрій Шевченко, український футболіст італійського "Мілану", сьомий рік поспіль збирає врожай різноманітних призів та премій. А мені що далі, то більше його перехід у закордонну команду здається помилкою.
Тридцять три роки тому на Олімпійських іграх у Німеччині засяяла футбольна зірка іншого українця — Олега Блохіна. Він не міг тоді, ясна річ, переїхати за кордон. Хіба що втекти. А ось із Києва до Москви Блохіна цілком могли перевести. Наказом по МВС СРСР, на службі в якому формально перебував футболіст. Нормальна практика тих часів: із провінції — до столиці! І, можливо, не було б ані легендарного київського "Динамо" 70–80-х років, ані небувалого ні до, ні після розквіту українського футболу.
Рівняючись на Блохіна, зросло кілька поколінь великих майстрів у Києві, Дніпропетровську, Львові, Харкові, Донецьку, Одесі. І нехай росіяни з властивою для них простотою вписали Блохіна до історії свого футболу, ми добре знаємо, чий він насправді.
Якби Блохін переїхав до Москви, наша історія
була б іншою
Десятки мільйонів валюти витратили за останні сім років власники київського "Динамо" в пошуках гравця, який би зміг замінити проданого у 1999-му Андрія Шевченка. Шкодує, напевно, сьогодні Григорій Суркіс, що відпустив Андрія в "Мілан", не розуміючи справжнього масштабу його футбольного таланту. Адже всі свої численні призи і нагороди Андрій міг би виграти тут, у складі рідного "Динамо".
Мабуть, це перебільшення, але мені здається: якби Блохін переїхав на початку сімдесятих до Москви, наша історія була б іншою. Не було б чим пишатися у сірі роки застою. Виросли б ми без радості й надії, яку давав нам тоді футбол Блохіна і його "Динамо".
Спасибі за це Володимиру Щербицькому. Він хоч і був комуністом, але по-справжньому любив український футбол.
2 
1
Коментарі