31-річна письменниця з Одеси Мар'яна Гапоненко 12 років живе у Німеччині. Ніколи не писала українською. Її німецькомовний роман "Хто така Марта" про 90-річного українця - у Німеччині нагородили премією Шаміссо для зарубіжних авторів. За словами Мар'яни, німецька приворожила її тим, що нагадує їй осінь і стиглі яблука. Себе жінка так само відчуває осінньою.
Мови - рідну й нерідні - письменниця сприймає не лише на звук, а й на колір, смак і запах.
"З російською мовою, на якій виросла, асоціюю недбале неспішне шаркання чоловічих ніг, у якому мені вчуваються фрази: "Що буде, те й буде, все без різниці". У відповідь дамський каблук задерикувато відповідає: "Ось яка я", "З вовками по-вовчому вити". Російська мова — це для мене хода. І пов'язаний з нею певний ритм життя. Якась недбалість і агресивність, яка, проте, зачаровує. Людина впадає мені в око своєю ходою, і тут я починаю чекати на слова, які майже завжди, на моє велике естетичне задоволення, пасують до ходи і манери триматися.
З українською мовою я пов'язую романтику 19 століття — танець червоних черевичків у сухій і напалений хаті, і рипіння снігу в ніч перед Різдвом. У цьому, напевно, винен Гоголь.
Якщо порівнювати українську мову з польською, то польська — це морський прибій. Українська менше шипить, коли її чуєш, здається, що сидиш біля невеликої річки чи джерела, і вода по камінню виграє, і час від часу риба вистрибує та плюхається назад у воду. Причиною, напевно, грудний звук "г", задньоязикова приголосна, яку я дуже люблю. Люблю, коли мене називають "Гапоненко" по-українськи.
Польську пов'язую з задумливістю. Є й інші барви: вицвіла трава на руїнах рицарських замків, яловичина, кисла капуста, смола, янтар. Англійська — це вітер і вічно зелена трава, кам'яні тини по коліно, овеча вовна. Складність вимовити певне слово і через це назальність у голові. Відчуття, що говорю в ніс, у колодязь, і маю за плечима сто років".
Мар'яна вважає, що іншомовне середовище, в якому живеш, не має витісняти з голови рідну мову. Натомість - збагачувати її і світогляд.
"Як показує недавня історія, корінню краще знаходитися однією частиною у батьківській землі, а іншою в повітрі, там просторіше. Особисто я думаю тією мовою, якою мені ставлять запитання. Для когось висловити істинну правдиву думку не допоможе граматика жодної мови, а для когось — усі мови служитимуть".
7 
1
Коментарі
121