"Складаємо список. Будемо популяризувати" - як активісти борються за українську мову

Проєкт визрівав дуже давно, і актуальність його була вельми високою. Ми розпочали з історій харків'ян, які перейшли на українську, плануємо знімати ролики про кожного. Готуємо до запуску сайт, присвячений закладам, лояльним до української, - там буде інтерактивна мапа. Публікуватимемо різноманітну аналітику щодо мови викладання у вузах, обслуговування населення, ЗМІ.

З дитинства навколо мене всі говорили російською. Я вважав, що українську знаю і за потреби завжди зможу перейти на неї. Змінив цю думку після поїздки з друзями до Львова на футбольний матч 2010 року. Спілкуючись із львів'янами зрозумів: не виходить. Затинався, говорив, як Микола Азаров, і мені було неприємно. За певний період часу змінив налаштування своїх соціальних мереж на українську мову, почав слухати більше української музики, дивитися кіно з українським дубляжем, читати книжки. Поступово став двомовним, а з часом повністю перейшов на українську. Після подій 2013-14 років обмежив спілкування з тими, хто займав відверто проросійську позицію, хто не займав – не реагував на зміни негативно.

На жаль, нині місто залишається зрусифікованим, однак мовна ситуація все ж змінилася. Мер Геннадій Кернес почав вести сесії міськради українською. Так, ламаною, але українською, і це вже показник. У закладах громадського харчування з'явилися україномовні меню. Якщо раніше вони були в кожному 10-му закладі, зараз удвічі більше. На українську переходять і касири – в меншості, але з'явилося і таке. Більшість місцевих ЗМІ позапускали україномовні версії сторінок. З тими, що не мають їх, плануємо спілкуватися.

До 2014-го української мови на вулицях у спальних районах майже не було. Зараз чую щодня. Насправді в місті багато хто підтримує ідею переходу на українську, але вагається, боїться негативної реакції. З часом, якщо ми створимо середовище для вільного функціонування української мови, люди перестануть соромитися. Це робота надовго – треба десятиріччя, але будемо працювати. Маємо добитися, щоб уся проукраїнська частина перейшла на українську мову.

 

Нікого насильно не змушували і не тиснули. Намагаємося м'яко з більш-менш проукраїнськими власниками закладів домовлятися. Маємо певні успіхи. Перед запровадженням карантину писали переважно всім закладам харчування. Починали з меню. Пояснювали, що і для чого потрібно зробити, давали час. Ті заклади, що обіцяли запровадити хоча б меню українською, уже зробили це.

З обслуговуванням українською складніше. Але вода камінь точить. Якщо будемо працювати, то матимемо й результат.

Активіст Святослав Літинський подав на нього до суду. Триває розслідування, яке може зайняти до пів року. Я скептично ставлюся до можливого покарання, але нерви йому попсують. Він українофоб. Дивуюся, чому його раніше не арештували і не відправили на обмін. Брав участь у всіх проросійських заходах у Харкові - навіть коли були шанси створити так звану ХНР. У списку його друзів у соцмережах є бійці незаконних збройних формувань. Він реально сепар, який діє на межі закону - пише якусь дурню, аби за неї не сісти.

Знаю, що мітинг підтримало близько 200 людей. Того дня я був в Одесі на місцевій акції, на яку також прийшло до 200 людей. Для ранку буднього дня, ще й у період відпусток, це дуже багато. Навіть на якісь важливі акції місцевого значення приходить менше. Однак, наскільки знаю, жодної реакції від адміністрацій не було. Не заважали і проросійські сили. Вони проявляють себе переважно в інтернеті.

Щодо актуальності для Харкова, то в місті ще залишилися російськомовні школи, і не одна, й не дві. З цим треба прощатися. У Росії немає жодної україномовної школи, хоча українців там декілька мільйонів. Якщо люди хочуть вчитися російською, це має відбуватися не за державні кошти - хай створюють недільні школи і за свої гроші наймають викладачів російської. Не думаю, що закон Бужанського пройде він більше - політична гра.

 

Був у багатьох містах і до революції і після. Є відчуття, що української стало значно більше, особливо в таких містах, як Суми, Полтава, Черкаси. Раніше ж вважали, що українська - це мова "не городских", і її соромилися. Все ж у цих містах немає або дуже мало патологічних українофобів. У Харкові ще можуть зробити якесь зауваження у відповідь на українську. Але 2014-го в місті можна було побитися за синьо-жовту стрічку, не кажучи вже за мову.

Розмови про зміни до мовного закону - це загравання перед електоратом до місцевих виборів. У разі справжнього втручання на вулиці вийде багато людей. Не забуваємо, що рейтинги у "Слуги" достатньо високі навіть на заході країни. Поки вони балансують, рейтинги тримаються. Якщо оберуть одну зі сторін, втратять їх на заході і в центрі.

Українці роблять достатньо, щоб не допустити змін. Соціологія показує, що хитко, але все ж більшість виступає за єдину державну українську мову, і робити ревізії у бік російської немає сенсу. Виступають за російську переважно представники старшого покоління. Щороку кількість її прихильників зменшується, що є природним.