- Що це таке, як ти думаєш, Коро? - запитує співачка Ірена Карпа у 3-річної доньки, тримаючи в руці підгнилий сухий кабачок, перев'язаний синьо-жовтою стрічкою під час прес-конференції руху "Не будь байдужим" 15 березня.
- Кака, - відповідає мала, оглянувши овоч.
- Оцю каку ми і вручимо поганим дядям і тьотям, які обслуговують нас російською мовою в закладах харчування, - оголошує Ірена.
Вручити "Гнилого кабачка" вирішили на день споживача. Який саме заклад його отримає, лідер ініціативи "Не будь байдужим" Оксана Левкова журналістам не зізнається. Боїться, що ті приїдуть заздалегідь і камерами відлякають адміністрацію закладу. Вона в рожевому пальті, окулярах, чорною сумкою через одне плече і згорнутими в рулон плакатами у другій.
Тарілку з кабачком віддають 20-річній активістці Анні Ющенко. Дівчина просить понести її Романа Матиса - засновника спільноти "И так поймут", яка теж відстоює права україномовних споживачів, але більше в інтернеті. З журналістами і волонтерами процесія з кабачком рушає пішки від метро "Театральна" до Золотих воріт.
Офіціанти сміялися: "А як це так - писати вам борщ замість місусу у меню?"
- А ресторатори, напевно, визирають у вікна і кусають нігті від страху, - смієтсья до Оксани фотограф Олександр Заклецький. - Ви ж анонсували, що вручатимете кабак.
- Так, такі речі вони мають моніторити і замислитися. Ну ось власне ми й прийшли. Зупиняється перед рестораном японської кухні "Муракамі". Ну що ж, друзі, ось такий гнилий кабак ми для них купили. Обігруємо двозначність слова "кабак". З одного боку це смердюча забігайлівка, яка не зважає на те, що ми маємо право на нормальний сервіс, з іншого боку - овоч. І, до речі, друзі, синьо-жовта стрічечка на ньому - це натяк тим, хто досі не вкурив, на те, що українська мова існує. Все, ідемо!
Заходить з Анною в ресторан.
- У нас снимать нельзя! - заперечує адміністратор при вигляді першої камери, але замовкає, коли бачить, що камер півдесятка, а з ними ще загін журналістів.
- Доброго дня, у нас велике свято сьогодні. - зупиняється біля стійки адміністратора Оксана Левкова. - Сьогодні день захисту прав споживачів.
Анна Ющенко береться викладати ошелешеним адміністраторкам суть справи.
- Ми вважаємо ваш заклад найменш мовно дисциплінованим. У вас усе російською мовою. Ви не зважаєте на часті звернення наших споживачів. Цей заклад має приблизно п'ять скарг від різних людей про відсутність україномовного меню. Цей заклад ігнорував усі наші звернення протягом довгого часу. Ми зверталися до багатьох закладів мережі Муракамі. Вони досить хамсько відповідали на наші звернення. Офіціанти сміялися: "А як це так - писати вам борщ замість місусу у меню?" Ми не вважаємо, що це смішно. Вважаємо це зневагою.. Вручаємо вам за це гнилого кабака й оголошуємо ваш заклад найгіршим за підсумками 2012 року, - кладе тарілку з кабачком на стіл адміністраторки.
- Ми японську культуру дуже цінуємо, були в Японії. Але чому ми на японську культуру маємо дивитися російськими очима? Ми абсолютно прагматичні люди, які платять гроші за атмосферу, - підходить Оксана Левкова. - Ви чомусь не вважаєте, що це порушення прав споживачів.
- Особисто я, може й так, але від мене тут нічого не залежить. У нас велика компанія. Я адміністратор. І нічого не рішаю, - виправдовується дівчина. - Кабачок покажу директору, хай вона приймає рішення.
- Що, українська якась непридатна, щоб нею перекласти? Ця мова якась недолуга, чи що? Будь-яка мова може працювати на всіх регістрах. - не вгаває Левкова.
- Ну так, меню може бути що на українській мові, що на російській... Треба кажду скаргу передивиться - адміністраторка гортає сторінки книги скарг.
Повз столик адміністратора прошмигують офіціанти.
- Якою мовою ви спілкуєтеся з клієнтами? - запитують журналісти одного.
- Нормальной, - і проходить повз.
Інший, білявий хлопець років 25, зупиняється. Називається Дмитром.
- Чому ми до вас українською, а ви до нас російською? - запитуємо.
- Потому что мой украинский не так хорош, как ваш.
- А ви звідки?
- Отсюда. С Киева. Но я с рождения говорю на русском языке, і моя семья тоже. Я не понимаю, чем я выделяюсь среди остальных? В чем вопрос?
- А якщо відвідувач вас не зрозуміє? - кажу.
- Не, я смогу пообщатсья на украинском языке, я изучал его в школе. Смогу найти общий язык с человеком. Вчера сделали мне замечание - почему я не говорю на украинском, после этого у нас с клиентом было общение на украинском языке. Я старался.
За столиком розглядають меню троє підлітків років 16-ти.
- Ображає, чесно, ображає. - сміється один. - Хочеться українського меню.
Інший обґрунтовує серйозно:
- Но нам надо помнить, что мы недавно были в Совестком Союзе, и что это часть наша тоже. Я как бы уважаю украинский язык, но меню для меня менять не надо.
Активісти руху "Не будь байдужим" виходять з ресторану.
Усі українські дипломати закликали посольства і відомства не ходити в ресторан "Танукі" на Золотоустівській.
- Не день споживача торік ми зайшли у Кофеїн коло Льва Толстого, - згадує Оксана переможним тоном. - Вони були в шоці. Але там було важче, тому що там взагалі два на два приміщення: журналіст на волонтері, волонтер на журналістові. Не було де розійтися. А тут бачте, якось вільно. Зручний ресторан. Я навіть вчора сюди зазирнула, прикинула, як хто буда стояти. Ну кому що, а курці просо. Але це все ховається в порівнянні з тим, що було в Танукі. В листопаді минулого року там був великий скандал. Канадійка українського походження Лада Рослинська зайшла в цей ресторан. Уявіть собі діаспорянку: вона читає "суп из свеклы"? У неї лізуть очі на лоба. Вона не зобов'язана знати, що це таке. Питає в офіціантки, що це означає, а та: "Не поняла, а чего это я вам должна обяснять что-нибудь?" і пішло-поїхало. Вона пересварилася з двома офіціантками, з адміністратором, з охоронцем, який там свої 5 копійок вставляв. Виявилося, що власник є москвичем і українську забороняє у цьому закладі. При цьому ситуація настільки складна психологічно, що обидві офіціантки мало не розплакались перед цим поважним панством. Казали, що цих дівчат звільнять, якщо вони перейдуть на українську мову. Ці сварки тривали годину. Далі Лада не витримала і викликала наряд міліції. Самі розумієте, які в міліції були очі. Закінчилось тим, що виконавчий директор нам написала, просить скандал далі не роздувати і дати їм час виправитися. Було ще таке продовження: усі українські дипломати закликали посольства і відомства не ходити в ресторан "Танукі" на Золотоустівській. Тепер він справедливо вважається символом українофобства.
5 
1
Коментарі
149