— Нам сказали: если не хотите мирно выселиться, будем выбрасывать. Мою и еще 34 семьи беженцев из Донецка поселили в это общежитие год назад. Платим 3500 гривен в месяц. А дирекция не разрешает заключить договор на длительную аренду комнат, и не сегодня-завтра они нас просто выкинут, — розповідає 36-річна Ірина Малець, переселенка з Донецька.
35 родин переселенців живуть у столичному гуртожитку по вул. Кустанайській, 6. Він належить Міністерству промислової політики.
Ірина Малець працювала головним економістом Донецької обласної державної адміністрації. Зараз у декретній відпустці. Живе в кімнаті з 2-річним сином Іллею та батьком-інвалідом 63-річним Володимиром Михайловичем. Мають окрему кухню, ванну й туалет. У кухонному вікні видно щілини. На мотузці сохне білизна. Вода крапає на підлогу. Ванна іржава.
— Коли торік у серпні Донецьк почали бомбити, подзвонила подруга з Києва, забрала нас до себе в двокімнатну квартиру. Та в неї ж своя сім'я. Треба було шукати інше житло. Коли реєструвалися на вокзалі, представник департаменту соцзахисту направив нас у цей гуртожиток. Усе в усній формі, ніяких паперів не давали.
Хотіли укласти договір оренди — нам відмовили. Ми попросили детальний розрахунок комунальних платежів. Виявилося, сплачуємо борги минулих років. Дирекція пояснила це тим, що будівля довгий час стояла порожня, кімнати ніхто не наймав, — продовжує Ірина. — 1690 гривень за відключене в літній період опалення. Я, сусід Сергій Стулов і ще кілька сімей почали страйкувати. Не платитимемо, поки не підпишемо договір оренди і поки не перерахують всі компослуги. Тоді сплатимо заборгованість і вчасно вноситимемо гроші. Пральну машину й праску, яку нам подарували волонтери, адміністрація спакувала й винесла з кімнати.
Орендувати квартиру в місті жінка не хоче:
— Сьогодні скажуть одну суму, завтра господарі забажають її підвищити. Хочеться залишитися в гуртожитку, розібратися з усім за законом.
— Наш гуртожиток зараз у стані реорганізації, — пояснює виконувач обов'язків директора гуртожитку Ольга Іванова. — Міністерство промислової політики передає його Міністерству юстиції, щоб створити єдиний центр перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників. У нас будь-хто може орендувати кімнату. Переселенцям ми пішли назустріч, замість 119 гривень на добу вони платять 39. От і виходить 3500 на місяць. Ванна, туалет у кожній кімнаті. Це як повноцінна однокімнатна квартира. Є в гуртожитку і люксові номери, на які вони кивають. Їх здаємо людям, які приїздять у відрядження на два-три дні. Там гарний ремонт, але ж і коштують набагато дорожче. І це номери не постійного користування, а тимчасового.
Шість сімей не платять за комунальні вже рік. У нас збитки 100 тисяч гривень. Інші розраховуються. Ми йдемо їм на поступки, чекаємо, якщо зарплату затримують. А сусід Ірини Малець — Стулов — мене побив. На руці був синяк, забиття голови. Маю документи і свідків.
— Я подавала списки до центру зайнятості, щоб знайти переселенцям роботу. Працювати пішли п'ятеро з них. Жінку з Донецька адміністратором взяли в наш гуртожиток, двірник і прибиральниця — теж переселенці. А Сергій Стулов і його ініціативна група вже рік безробітні. Обзивають нас сепаратистами й хабарниками. 20 років тут працюю, так ніхто до мене не ставився, — каже керівник гуртожитку Надія Мельник. — Стулов вимагав віддати йому та іншим переселенцям три поверхи в користування. Це державна, але не бюджетна будівля, вона працює на госпрозрахунку — заробляє сама на себе. Як віддати? Ми не власники, а тільки тут працюємо.
2 
1
Коментарі