У суботу в селі Морозівка Баришівського району на Київщині ховали Валерія Реверчука, 52 роки. У вівторок він помер від серцевого нападу біля дверей приймальні міністра охорони здоров"я Юрія Поляченка. Реверчук того дня мав вручити йому листи про закриття лікарень у Львові та Полтаві — їх незаконно передали в комунальну власність.
Валерій Реверчук очолював секретаріат партії "Третя сила" і був головою незалежної профспілки медиків. З Поляченком він мав зустрітися разом з народним депутатом Михайлом Волинцем, 50 років. До зустрічі Валерій Павлович готувався два тижні. Уже на похороні колеги покійного згадували: він сильно хвилювався, постійно обдумував, що скаже міністрові.
— Я заспокоював Валерія Павловича. Пообіцяв допомогти й піти до міністра разом з ним, — розповідає Михайло Волинець. — Ми під"їхали до готелю "Київ", залишили там машину й пішли пішки через Маріїнський парк. Коли підходили до міністерства, Валерій Павлович на хвилинку зупинився, задихався. Він сам здивувався — сказав, що з ним такого не траплялося. Ніколи на серце не скаржився.
Реверчук і Волинець о 16.00 піднялися сходами на другий поверх. До приймальні міністра залишалося кілька метрів. Раптом Валерій Павлович почав задихатися і впав на підлогу. Волинець забіг до приймальні, крикнув секретарці, аби викликала машину швидкої допомоги.
— Коридором саме йшов професор. На жаль, не знаю його прізвища. Він спробував робити масаж серця, поки їхала "швидка", — згадує Михайло Волинець.
За п"ять хвилин прибула бригада лікарів. Пульсу вже не було, серце зупинилося. Медики проводили реанімацію у коридорі, але о 16.45 змушені були констатувати смерть.
Професор спробував робити масаж серця
У Валерія Реверчука залишився 22-річний син Дмитро. Він разом з матір"ю Зоєю живе в Сочі. У суботу родичі покійного приїхали до Києва на похорон. З тілом прощалися у квартирі на Харківському шосе, 146. На восьмому поверсі, в коридорі під стіною, о 9.30 ранку стояли шістнадцять вінків: від профспілки академії наук, від військових, від кримчан, від незалежної профспілки гірників, від вірменської громади, від друзів та родичів. Двері до квартири були відчинені. Родичі, сусіди, колеги і знайомі по черзі проходили до вітальні й клали у відкриту труну червоні гвоздики. Саме у цій кімнаті Валерій Павлович працював. Три великі шафи від підлоги до стелі забиті книгами. О 12.00 тіло покійного винесли на вулицю. Три автобуси і вісім легковиків рушили до Морозівки.
На сільському цвинтарі священик відспівав покійного. Людмила і Раїса, сестри Валерія Павловича, у цей час тримали його за ліву руку. Валерій Реверчук був одягнений у сіро-зелений костюм і вишиванку. У праву руку йому вклали срібний хрест із розп"яттям. Коли закривали дерев"яну труну, від морозу не защіпалися замки.
— Що значить — людина була життєрадісна, — прошепотів могильник Василь, з силою натискаючи на кришку труни.
Тіло опустили в землю. Біля великого залізного хреста понад два метри заввишки поставили фото Валерія Реверчука. Першим до слова запросили Михайла Волинця.
— Ми не бачили й не розуміли, що він хворів, що йому було важко. Звикли бачити усміхненим. Тепер просимо вибачення, — говорить народний депутат.
До хреста підходить голова партії "Третя сила" Василь Гаврилюк, 35 років.
— Ми часто сперечалися з Валерієм Павловичем, — каже він. — У нього зажди була своя точка зору. Обіцяю, найближчим часом замовимо сорокоуст. Попросимо вибачення не тільки у Валерія, а й у батьків, дідів.
Поміж собою люди говорили про покійного. Дехто дивувався, чому Валерій Реверчук настільки близько взяв до серця майбутню зустріч з міністром.
У п"ятницю Михайло Волинець зібрав регіональних голів Вільної профспілки медпрацівників України.
— Треба комусь передавати справи Валерія Павловича. Але люди бояться брати на себе таку відповідальність. Запропонували посісти місце голови незалежної профспілки львівському професорові Олександру Шуляку. Він погодився, але тільки на кілька місяців, — каже Михайло Волинець.
У Міністерстві охорони здоров"я говорити про смерть Валерія Реверчука відмовляються. Прес-секретар міністра Уляна Лозан запевняла "ГПУ", що він помер ще до того, як зайшов у міністерство.
2 
1
Коментарі