Троє дошкільнят згоріли живцем

Зранку 6 жовтня голову села Хвощівка Славутського району на Хмельниччині повідомили про пожежу.

— Звонить Оксана Ковальчук, каже: в Каті хлів горить, — розповідає Андрій Яцюк, 38 років. — Я — на пожар.

Пожежу гасили люди.

— Я побачив дим, — каже місцевий Сергій Шевчук, 33 роки. Він живе за кілька хат від пожежі. — Прибігла Лариса Поварчук. Кричить, де діти? У хлів двері були причинені. З під стріхи виривався вогонь. Ми з братом залізли у вікно. В хліві було двоє поросят. То ми їх через вікно викинули. Обдивилися, більше нікого не було. А через перегородку було сіно, все палахкотіло.

Чоловіки вилізли через вікно. За хвилину полум'я охопило весь хлів.

— Думали, що діти запалили і втекли, — каже Катерина Палійчук, 39 років. Стає наколішки на згарищі. Плаче. — А їх знайшли отут. Усіх трьох. Згоріли живйом. Вони обнялися, як котенята.

Дітей знайшли, як загасили пожежу і почали розбирати попелище. Першою натрапили на тіло Софії Поварчук, 3 роки.

— Нас ще кілька годин до дітей не пускали, аж доки не приїхала міліція, — розповідає Лариса Поварчук, 36 років. — Погоріли на вуглики. Я свою Софійку впізнала по плавочках. Вона так скрутилася, і клаптик трусиків лишився цілий.

Про смерть наймолодшого сина Андрій Шевчук дізнався в дорозі.

— Я з Києва, із заробіток вертався, — плаче Андрій Шевчук, 44 роки. — Додому подзвонив о дев'ятій ранку. Жінка дала Ромі трубку. А він: "Тато, купи ке-ке". Цукерків. Добре, кажу, куплю. Це останні слова, які я від нього чув. А я ж його цілий місяць не бачив. У Ромчика ні головки, ні ручок не було. По шльопанцеві впізнав.

Катерина Палійчук свою

3-річну Аліну впізнала по квітці. Від високої температури її форма зі штанів виплавилася на нозі.

Судмедекспертиза встановила, що смерть дітей настала не від отруєння чадним газом, а від опіків. Діти горіли живцем.

Роман Шевчук і Аліна Палійчук — двоюрідні брат і сестра. Обидві родини багатодітні. У Шевчуків четверо дітей. 4-річний Роман був наймолодший. У родині Палійчуків теж четверо дітей. Аліна — наймолодша.

У родині Поварчуків п'ятеро дітей. Софійка — наймолодша.

За день до того ми їздили в місто на базар. Я купила їй курточку. А вона все просила купити їй лісапєда. А я не купила. Може, якби був той велосипед, вони не пішли б у хлів, — Лариса Поварчук зривається у плач. — Сестрі перед пожаром снилися три нєвєсти, і всі негарні. А після снилися Софійка і Ромчик. Софійка каже, що я не палила. І Ромчик каже, що не палив. Вони ж троє так дружили. То якусь бабцю перестрінуть на дорозі. І давай її щось розпитувати. А нині всі кажуть, ніби вулиця вимерла.

— У мене в хаті сірники сховані, — каже Андрій Шевчук. — І в інших тоже. Де вони їх узяли. А може, їх хто підпалив. Ми нічого не знаємо.

Коли загорівся вогонь, діти забилися в найвіддаленіший куток сінника. З переляку притислися одне до одного. Там досі лежать дитячі кістки.

×