Ексклюзиви
Четвер, 23 серпня 2007 07:01

Світлана Бондарєва не може плакати

Терміново робити чергову операцію на очах потрібно 34-річній Світлані Бондарєвій із райцентру Лебедин на Сумщині. Загроза, що вона більше ніколи не бачитиме, зростає з кожним місяцем. Але Світлана не має потрібної на операцію $1 тис. Минає дев"ять років, як колишній чоловік Віктор Ганжа облив її обличчя кислотою.

— Зараз бачу наче за целофаном. Усі предмети здаються маленькими. Навіть не видно, як діти підросли, — розповідає жінка.

Вона живе в Лебедині із чоловіком Сергієм, донькою Сніжаною та сином Олегом. Мають дві маленькі кімнати та кухню. Туди господиня запрошує випити чаю.

— Усю хатню роботу роблю сама, — каже. — Можу навіть із заплющеними очима.

Її 36-річний чоловік Сергій Нариков саме збирається на роботу. Минулого місяця він влаштувався охоронцем у приватній фірмі в Харкові. Працює там за графіком "тиждень через тиждень".

Уперше Світлана вийшла заміж у 17 років. Народила сина Олега. Через три роки одружилася вдруге — з Віктором Ганжею. Він дуже ревнував. Коли Світлана вирішила піти від нього, випалив їй очі.

— Стільки років уже, а я той день пам"ятаю, як учора, — згадує жінка. — Вітя зі свекрухою прийшов до мене в гуртожиток. Сказав: "Вернись". А я йому: "До кого?".

Зі старшим на 10 років Ганжею Світлана познайомилася в Донецьку, де жили в одному гуртожитку. Вона працювала лаборанткою на молокозаводі, а він — будівельником. Не минуло й місяця спільного життя, як чоловік почав бити Світлану. Знущався над її сином.

За рік спільного життя народилася донька Сніжана. Віктор ставав дедалі жорстокішим. Світлана з дітьми тікала від нього з Донецька до батьків у Лебедин. Чоловік силою змушував її повертатися.

— Якось він викрав із ясел 9-місячну Сніжану, — розповідає далі. — Заради доньки я повернулася до нього. А одного разу він молотком проломив череп моєму першому чоловікові Віталію.

За це Ганжу на півтора року посадили до в"язниці. Світлана твердо вирішила більше з ним не жити. Після звільнення Віктор прийшов до неї зі своєю матір"ю.

Він постійно мацав внутрішню кишеню своєї курточки, а у свекрухи бігали очі

— Сказав: "Отойдем в сторонку", — згадує Світлана. — Ми вийшли на вулицю. Я відчувала лихе. Він постійно мацав внутрішню кишеню своєї курточки, а у свекрухи бігали очі...

Віктор ударив Світлану в груди, вона впала. Натиснув їй коліном на шию, витягнув із кишені пляшку і хлюпнув у лице.

— Я працювала з хімікатами. Зрозуміла, що то кислота, — каже жінка. — Відчула, що лице горить і губи злиплися. Сніжана вибігла, як закричить: "Мамо, у тебе лице чорне!". Свекруха гукнула синові: "Вітя, тікай". Потім я відключилась.

Сусіди віднесли Світлану в кімнату, але в гуртожитку не було холодної води. Гарячою обмивати обпечене лице не ризикнули. Доки доїхала "швидка", обличчя перетворилось на суцільну рану, витекли очі.

— Спочатку мені очі зашили, — згадує. — Коли перевозили у "швидкій", розтрясли, і вони лопнули.

Зітхає. Плакати жінка вже дев"ять років не може. Пояснює, що в неї немає сліз, очі постійно сохнуть. На ніч доводиться мастити їх кремом. Вій теж немає. Ліве око мертве, а у правому залишився живий нерв. Позаторік їй вставили штучне око. Тепер вона трохи на нього бачить.

Три роки після нападу Світлана жила з батьками у Лебедині. Їй зробили кілька десятків операцій із заміни шкіри.

— У мене лице було коричневе й страшне, очі вибалушені, як у жаби. Моя мама боялася підходити до мене. Олежка казав: "Це не моя мамка". А Сніжана від мене не відходила. Хороша була нянька.

2000-го Світлана лікувалася в Одесі, в Інституті очних хвороб імені Володимира Філатова. Поряд у палаті лежала харків"янка Тетяна. Її теж чоловік кислотою облив. Провідував Тетяну рідний брат Сергій Нариков.

— Таня познайомила мене з ним, — жвавішає жінка. — Він жартував. Мовляв, як я прозрію, закохаюся в нього. Я й справді влюбилась, як малолєтка. Він хороший, Свєткою ні разу не назвав, тільки Свєточкою.

Вони стали жити разом у Лебедині. Але в місті важко знайти роботу.

— Свекри тягнуть Сергія в Харків, а я не хочу, — зізнається Світлана. — Я вже пожила у чужому місті. Серьожа на роботу місяць як влаштувався. Вирахували за робочий костюм всю зарплату. Жити нема за що, в хаті ні копійки.

Віктор Ганжа має виплатити 50 тисяч гривень

Бідкається, що свекри її дітям не допомагають. 17-річного сина Олега треба підготувати до навчання в училищі, 13-річну Сніжану — до школи.

— Газ відрізали, бо у нас борг 300 гривень. Увесь лютий сиділи в холодній хаті. Я до подруг на базар заходжу, понабираю харчів у борг, а потім із пенсії віддаю. Так і виживаємо, — каже Світлана.

У Лебединському відділенні "Приватбанку" вона відкрила рахунок. Номер її картки — 6762462033745925, для Бондарєвої Світлани Вікторівни. Сподівається, що люди допоможуть. Якщо назбирає $1 тис., лікарі поставлять на місце лівого ока штучне, а праве, де залишився живий нерв, очистять.

— Може, ще трохи бачитиму, — надіється жінка. — Тоді зможу піти на роботу.


Віктор Ганжа після того, як покалічив Світлану, утік до міста Тюмень у Росії.

Там побив міліціонера. Його депортували в Україну, і позаторік за напад на дружину ув"язнили на вісім років. На суді Віктор сказав, що облив кислотою Світлану, бо кохав її і хотів повернути. За рішенням суду він має виплатити потерпілій 50 тис. грн. Та Світлана досі не отримала й копійки.

Зараз ви читаєте новину «Світлана Бондарєва не може плакати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода