29–30 липня в райцентрі Драбів Черкаської області поховали 11-річних Юлію Бахмут і Богдана Іванусу. 28 липня вони втопилися в Дніпрі, куди їх возили купатися.
— Весь Драбів шокований. Юля з Богданом дружили. Кажуть, він гукнув її, вона дала руку і їх потягнула вода, — розказує на автобусній зупинці жінка в синій хустці.
Зранку 30 липня Богдана Іванусу відспівують понад 10 священиків. Його батько Дмитро — священик. Дзвонар б'є у дзвони.
— Казали, Богдан не хотів їхати. Останнім часом узагалі був не такий, як раніше. Спокійніший, замкнутий, — витирає сльози двоюрідна сестра загиблого Василина. — У нього є сестри Христина й Оксана, брат Андрій.
Об 11.00 двоє хлопців виносять із церкви ікону й портрет Богдана. Четверо священиків несуть труну, до половини вкриту живими квітами. Дорогу встеляють пелюстками. На кладовищі біля траурної процесії чергує "швидка". За кілька метрів від ями вкрита вінками могила Юлії Бахмут.
— Доцю, я тепер буду на твій пам'ятник дивитися. Ну ти ж мене не поцілуєш, не обнімеш, — падає навзнак батько 41-річний Сергій Миколайович. — Вернися, будь ласка. Собака, як привезли тебе в труні, і та скавучала.
Поряд присідає тітка загиблої 40-річна Олена Потапенко. В цей момент бабуся Юлії 62-річна Галина Василівна непритомніє.
Коли опускають труну Богдана, матері обіймають дітей. Якийсь чоловік біжить до "швидкої" з блідою дівчинкою на руках. Лікар робить їй укол.
Того дня 13 вихованців школи мистецтв повезли на Дніпро купатися. З ними було п'ятеро дорослих: хореограф Наталія Соляник, учителька англійської мови Світлана Косяченко, батько однієї дитини — Олег Курган, водій Іван Яценко з кумом.
— Мій син теж мав їхати з ними, — розповідає Олена Потапенко. — Я не пустила, бо знаю, яка Наталка безвідповідальна. На випускному так напилася, що відкачували. Вони хотіли везти 25 липня. Але не поїхали, бо водій був п'яний. А на другий раз зібралися в середу. Пішов дощ. Поїхали в четвер.
— Юля ввечері каже: "Бабусю, хоч би дощ перестав, щоб я завтра на Дніпро поїхала. Вранці усе наготовила, поклала в сумочку все по списку, прочитала перед образами "Отче наш" і "Ангела-хранителя" — плаче Галина Василівна.
Рятувальники зателефонували родичам Юлії о 15.00.
— Спочатку питали, чи наша племінниця поїхала на Дніпро і чи ми її не забирали, — продовжує Олена Миколаївна. — Я давай шукати сестру Лілю, маму Юлі. А наша мама зразу: "Юля втопилася?". Перед цим опівдні щось постукало у двері. Я вийшла, немає нікого. Нам підсвідомо щось підказувало, бо Юля з Богданом потонули саме в цей час.
За словами рідних Юлії, рятувальникам сказали, що діти загубилися в лісі.
— Вони п'яні були. Тягли час, щоб вийшов хміль. Хоч знали, що діти у воді. В Юлі стерті контакти, вхідні дзвінки, фото й відео. Одне упустили. Фотоапарат Світлани Косяченко попав до Юлі в сумочку. Вони прозівали цей доказ. На одному кадрі на піску лежать дві жінки в купальниках. Біля дітей ніде у воді не видно дорослих. Ось у 10.51 Богдан на піску, а на задньому плані в рушнику стоїть Юля, — продовжує Олена Миколаївна.
У дорослих-супровідників алкоголю в аналізах не виявили.
— Коли ми приїхали, Курган був п'янющий. І Наталка із Світланою були нетверезі. Недалеко стояли свіжі пляшки від горілки і пива. Якби ж ми знали, то забрали б, там явно були їхні відбитки, — розповідає тітка Світлана Орел. — Коли до моргу привезли труну з Юлею, десь узялося кошеня. Обійшло труну, заглянуло в середину, зайшло в морг. Стрибало нам під машину. Ніби наша Юля в іншому образі хоче щось розказати.
Хореограф Наталія Соляник живе за 100 м від церкви. У Драбові з'явилася після похорон, перебувала у знайомих в іншому місті.
— Так мені сказали в міліції. Кажуть, не вистачало ще одного трупа, — Наталія Володимирівна відчиняє двері. Її очі червоні від сліз. — Сім'я Юлі налаштована агресивно, єдина донька. Слідчий говорить: відкрию кримінальну справу. Прокурор — що була недбалість, хоч ми зробили все можливе. Ми не пили й не їли. Не покидали дітей ні на секунду.
Батьки Юлії розповідають, що донька симпатизувала Богдану ще з першого класу.
— Їх називали нареченими. Вона казала: вийду за нього заміж. А ми їй: та у священиків, може, свої традиції. А вона: ні, він буде міліціонером, і ми одружимося. На кладовищі до нас підійшов його священик із Золотоноші. Каже: "Ми знаємо, що вони наречені й будемо за них молитися," — плаче Сергій Бахмут.
1 
1
Коментарі
56