43-річного Сергія Павліва з села Перевередів Млинівського району Рівненщини односельчани прозвали живим небіжчиком. Він став жертвою непорозуміння. У сусідньому селі Бокійма знайшли утопленика. У ньому впізнали Павліва, відспівали та поховали. Насправді чоловіка в цей час не було вдома.
— Отака історія вийшла, — каже сільський голова Берегів Ігор Ільчук, 47 років. — Перевередів належить до нашої сільради. Та кожну людину в обличчя я знати не можу. Міліціонери попросили родичів і друзів впізнати труп з озера.
Незнайомець був схожий на Сергія Павліва. Мав такий же зріст, вуса та вставні зуби. Остаточно рідню переконала металева спиця. Чоловік служив в Афганістані, зламав ногу і йому вставили спицю замість частини кістки.
— Тіло упізнав племінник Сергія, а от я сумнівався, — знизує плечима Василь Шуляк, 34 роки. — Потім сказав їм, що це точно хтось інший. Ми з Сергієм друзі, я його добре пам"ятаю! Покійник був молодший і світліший, а Павлів має темне волосся.
Тіло померлого довго було в воді та змінилося. Тому родичі не звернули уваги на слова Шуляка.
29 жовтня незнайомця поховали поруч із могилами батьків Павліва. Наступного дня Сергій з"явився в селі. Павлів приїхав на автовокзал у Млинові, вирішив у кафе випити пива. Помітив, що знайомі за сусіднім столиком якось дивно на нього реагують. Спитав, чого дивляться, як на привиду. Ті змогли заговорити лише за кілька хвилин.
— Увечері мені хтось подзвонив. Чую, ніби голос знайомий, схвильований, — розповідає Василь Шуляк. — Серьожа вже чув про похорон і боявся йти до своєї хати. Попросився переночувати в мене.
Зранку обоє пішли в сільську раду. Голова повіз їх до райвідділу міліції у Млинів.
— Я зателефонував і до райдержадміністрації. Розказав про цей випадок, — говорить Ігор Ільчук. — Свідоцтво про смерть анулювали. У міліції пообіцяли швидко виготовити новий паспорт Сергію, адже в старому на першій сторінці поставили штамп, що він помер.
У Павліва є в Перевередові хата, господарство. Живе сам. Власної родини не має, батьки померли рік тому.
— Спершу пішов із життя тато, а за півтора місяця вмерла й мати, — зітхає. — Раніше ми жили на хуторі в селі Хорупань. Вісім років тому переїхали й оселилися тут.
Павлів працював сторожем на тракторній бригаді сільгосппідприємства "Наша Україна". Після смерті батьків почав пити і втратив роботу.
Куди їздив із села, не каже. Мовляв, то його справи.
— Навіть одежини на зміну не маю. Весь мій одяг спалили, бо думали, що вмер, — показує попелище надворі. — А покійника поховали в моєму найкращому костюмі.
Фотографуватися Павлів не хоче. Просить 20 грн.
Аби чоловік не бідував, Василь Шуляк із товаришами накопав йому картоплі, нарубав дров.
— Зиму перебуде, — запевняє Шуляк. — І роботу йому якусь знайдемо.
Пізніше з"ясувалося, що у ставку в Бокіймі знайшли 32-річного Юрія Бобрика, який жив у Радивилівському районі.
— Він теж сирота. Недавно приїжджав його дядько, — пояснює сільський голова. — Батьки Юрія вмерли, і він запив. У наших краях був на заробітках. Де саме, рідня не знає.
Усі витрати на похорон небіжчика взяв на себе племінник Сергія Павліва Віталій, який живе у Млинові. Сільрада додала 300 грн.
Дядько Юрія Бобрика сказав, що перепоховання не буде.
— Усе зробили як годиться, за християнським звичаєм. Священик у церкві його відспівав, — додає Ігор Ільчук. — Родичі пообіцяли поставити Бобрику пам"ятник. Табличку на могилі перебили.
— Ну що ж, буду і за нею доглядати, — каже Сергій Павлів. — Поруч лежать мої батько і матір. Все-таки краще бути живим.
3 
1
Коментарі