"Співмешкаємо ми з Вєркою, ну й що з того, — дивується 55-річний Микола Огурец з села Хмільниця Чернігівського району. — Синові вона непотрібна, він іншу знайшов. А мені її шкода. Сирота ж, куди піде? Кому вона в місті треба?"
Із Миколою Огурцем зустрічаємося на роботі в дочірньому племптахопідприємстві ВАТ "Чернігівський молокозавод". У народі його називають Хмільницьким курником. Високий чоловік із сіро-голубими очима згадує, як 17 жовтня син відрубав йому ліве вухо. Постійно перепитує, бо після травми гірше чує.
— Син кричав: "Ти, сякий-такий, хочеш Вєрці хату одписати! А ми тобі що, не діти?". Слово за слово, зчепилися. Він за сокиру й до мене.
Микола Петрович каже, що йому подобається Вероніка.
— Аби не подобалася, не держав би, — зізнається чоловік. — А що з того, що молодша на 32 роки? Мені аби хто їсти зварив, ласкаве слово сказав. Ну, якщо вона пристане, то кохаємося. Втомлений — не втомлений, хочеш — не хочеш, а треба. Не раз її виганяв, а вона: "Мені, крім тебе, нікого не треба". Перепсихую, покричу й пожалію.
Вероніка Тарашкевич виглядає молодшою за свої роки. Їй 23.
— Я сирота, — розповідає вона. — Народилася 7-місячною, знайшли мене в туалеті в Ніжинському районі. Відправили до прилуцького дитбудинку. Звідти мене забрала Галина Федорівна Сироткіна з райцентру Мена.
У школі дівчина навчалася до п"ятого класу. Потім названа мати передала її до інтернату села Удайці Прилуцького району. Пізніше Вероніка навчалася на трактористку. Однак училище не закінчила, бо зустріла Сергія Огурца.
— При першій зустрічі дід (так Вероніка називає Миколу Петровича. — "ГПУ") сказав, що я йому подобаюся. Коли Сергія посадили, купив пляшку вина, коробку цукерок. Із ним мені краще, ніж із молодими. Ласкавий, досвідчений. Говорив, що любить. Жаліє мене, як ніхто в житті не жалів. Але й ревнує, як з молодими балакаю. Із ним мені спокійно й добре.
А що з того, що Вероніка молодша на 32 роки?
Жінка зізнається, що не кохає Миколу Петровича. Але не проти народити від нього дитину.
— Батько у нас був як батько, — розповідає 26-річний Сергій Огурец. — А років три-чотири тому переклинило. Чи я, чи брат з якою дівчиною не познайомимося, він каже: "Доки батько не попробує, нічого вам лізти".
Сергій зустрів Вероніку Тарашкевич 1 квітня 2003 року. Дівчина йому сподобалася, але одружуватися не поспішав. Через це названа матір дівчини Галина Сироткіна не пустила її до хати. Сказала: "Привезіть спочатку штамп у паспорті й обручки". Тому молоді жили в цивільному шлюбі з батьками Сергія. Згодом чоловік опинився за ґратами за крадіжку.
— Вероніка мені листи слала, — згадує Сергій. — А друзі писали, що вона живе з батьком. Я не вірив.
7 серпня нинішнього року Сергій повернувся додому. Його зустріли Микола Петрович і Вероніка. Мати переїхала, а брат і дві сестри давно живуть окремо.
— Йду до хати, а Вєрка в сарай сховалася, — каже Сергій. — Я за нею. Чого ти — питаю. А вона: "Ти покараєш". Усе розповіла. Я забрав її, пішли до сестри Наталки ночувати. Серед ночі вона схопилася й побігла до батька. "Я буду з ним жити", — сказала.
Сергій жив у сестри, а Вероніка — з Миколою Петровичем.
— 17 жовтня захотів я повернути Вєру, — згадує Огурец-молодший. — Взяв за руку й повів на город поговорити. А батько вийшов, став кричати. Потім повернувся з сокирою. Підбігає до мене й хотів ударити. Я перехопив сокиру топорищем і попав йому по лівому вусі. Відбив. Батько впав непритомний. Коли очуняв, затягнув "А льон цвіте...".
Сергієва сестра Наталка викликала лікарів. Ті повідомили міліцію. Чоловіки по черзі розповіли свої версії. Сергія посадили до ізолятору, потім відвезли на п"ять днів до психлікарні в село Левоньки. За тиждень суд оштрафував його на 180 грн. Він написав розписку, що більше не чіпатиме ні батька, ні Вероніку.
— Тепер називаю Вєру "мамою" й обходжу хату десятою дорогою, коли батько вдома, — усміхається Сергій. — Зустрічаюся з 22-річною Олею з Гучина.
— Кобель, — каже про Миколу Петровича його колишня дружина Надія Макарівна, 56 років. — Ми одружилися, коли йому було 20, мені 21. Тридцять два роки прожили разом, чотирьох дітей виростили. Він мене ніколи не зраджував. А на старості як здурів.
Микола Петрович зізнався дружині, що кохається з дівчиною сина. Надія Макарівна спочатку терпіла, а потім перебралася до старшої доньки Наталі в сусіднє село Унучки. Пожила там два тижні. У Наталії чоловік, п"ятеро дітей. Надія Макарівна перейшла до меншої доньки Світлани в село Рогоща. Зійшлася з розлученим Михайлом Макійчиком.
— Міша — будівельник, на дачах підробляє, я на хазяйстві: корова, кобила, порося, кури, 70 соток городу, — каже жінка. — Він і словом мене не обідить. Живемо в достатку. А Вєрка тільки приходить і просить: "Тьотю Надю, дайте картоплі". А у них город не копаний з картоплею стоїть. Паркан на дрова порубали. Дожилися, любов у них! — жінка спересердя спльовує.
Надія Макарівна каже, що Микола просив її повернутися.
— Гурок (так називає колишнього чоловіка. — "ГПУ") як вип"є, так і просить: "Надю, вернися, я за тобою жалкую", — розповідає. — Не хочу! Він же рахує тих, з ким кохався. Як женилися, казав, що я в нього — шоста. Йому не ухо відрубати треба було, а голову чи причинне місце. Помститися за всіх жінок.
7 
35413
Коментарі